Дмитро Кисельов свою рекламу фільму про Крим чомусь почав з Андрія Бабицького. Він сказав, що його звільнили з Радіо Свобода. Звільнили за правду. І тому нашому радіо цей фільм не сподобається. Тому що в ньому суцільна правда.

Я двічі здивувалася. По-перше, Андрій розлучився з Радіо ще півроку тому. Але вони про нього свою аудиторію інформують приблизно так само, як з деяких пір про Володимира Путіна – з великою часовою затримкою. Принцип консервів, схоже, поширюється у них на всю інформацію. Правда, що консерви гниють з голови.

По-друге, з чого він вирішив, що фільм нам не сподобається? За все радіо я, зрозуміло, відповідати не можу, але сама веселилася жахливо. Справа в тому, що ще напередодні автор фільму Андрій Кондрашов повідомив, що його (фільму) драматургом став Володимир Путін.

І той не підвів! Той розповів карколомну історію того, як Янукович тікав від погоні російських спецслужб. На словах, однак, Путін стверджував прямо протилежне. Що вони рятували життя Януковича. Але я пропоную вслухатися в його промову уважніше.

Події, зі слів Путіна, розвивалися так. Янукович подзвонив йому ввечері 21 лютого 2014 року. Сказав, що хоче поїхати до Харкова на регіональну конференцію. Путін йому порадив зі столиці не їхати. Той не відповів нічого певного. Потім подзвонив і сказав, що все одно вирішив їхати – тобто, зверніть увагу, не послухався Путіна. А тут українська опозиція захопила президентську адміністрацію, продовжує розповідати Путін. І тоді 22 лютого Янукович подзвонив йому ще раз, уже з Харкова, мовляв, хоче зустрітися, переговорити. Путін сказав, що він готовий. «Де вам зручніше?» – запитав Путін.

Але ми не знаємо, що відповів Янукович. Путін цього чомусь не повідомляє. Виникає враження, що Янукович телефонує Путіну, але зустрічатися з ним зовсім не хоче. Навіщо тоді телефонує? Незрозуміло.

Поки Янукович тягне із зустріччю, Путіну стає зрозуміло, що «готують його фізичне усунення». З тієї причини, що «немає людини – немає проблеми». Так Путін трактує задуми тих, хто здійснив державний переворот. «І подальший розвиток подій це підтвердив». Тут Путін чомусь недобре, по-фантомасівськи регоче.

Далі нам розповідають, що 22 лютого Янукович покинув Харків і подзвонив Володимиру Путіну вже з Донецька і знову ніби з проханням про зустріч.

– Я вже запропонував – давайте зустрінемося в Ростові! – розповідає Путін. – Щоб вам часу не втрачати на перельоти. Я готовий сам прилетіти.

І той – ви не повірите – знову ні в яку. Каже, у нас проблеми, ми не можемо вилетіти.

Тут у мене як у глядача виникає питання. Навіщо Янукович весь час пропонує Путіну зустрічі, якщо він на них не збирається їхати? Можливо, він їх зовсім і не пропонує?

А Путін тим часом, на відміну від безладного Януковича, розуміє, що «відбувається щось екстраординарне». «По його кортежу вже стріляли, – розповідає нам Путін. – Стріляли по генеральному прокурору Пшонці. Був уже здійснений державний переворот. І почалася операція із захоплення і знищення».

Все це розуміє Путін, але цього не розуміє нетямущий Янукович. І тоді, нам розповідають, «керівники чотирьох силових структур Росії отримують наказ врятувати життя президента України. Водночас Януковича з протилежним завданням розшукувала низка інших спецслужб» (яких саме, чомусь не уточнюється). «Після невдалої спроби вилетіти з Донецька кортеж президента України зник. Його кортеж неначе розчинився на просторах східної України», – повідомляє нам закадровий голос.

Повне враження, що Янукович почав свою втечу від російських спецслужб! Вслухайтеся в подальший діалог Кондрашова і Путіна.

Кондрашов: «Він вирвався з Донецька і поїхав, сам не знаючи куди?»

Путін: «Він поїхав до Криму. Але коли мені показали карту його руху...»

Кондрашов: «А Ви бачили маршрут його руху?»

Путін: «Він дзвонив. Наші служби радіоспостереження по суті почали вести його кортеж. Ми кожен раз фіксували місце його знаходження. Але коли мені показали карту, стало ясно, що він скоро наткнеться на засідку. Більше того. За наявними у нас даними, там були поставлені великокаліберні кулемети. І ми довели до співробітників його охорони інформацію, що їм далі рухатися не можна. Все велося по відкритому зв'язку, і ми самі користувалися цим, щоб зрозуміти, де він знаходиться, але перед тим, як ми вирахували його на території за допомогою технічних засобів, нам не було зрозуміло, де він. Тому ми приготувалися діставати його прямо з Донецька. По суші. (Багатозначна пауза). По морю. (Пауза). І з повітря».

Ви щось зрозуміли з цього сумбурного монолозі? Янукович дзвонить їм по телефону. По відкритому зв'язку. Але вони все одно не розуміють, де він знаходиться. І змушені його «вичисляти» за допомогою всіляких технічних засобів. І взагалі думають, що він в Донецьку! Як таке можливо? Тільки якщо насправді Янукович від них тікає! І зовсім не дзвонить. І нічого їм про себе якраз не повідомляє.

Кондрашов: «Тобто Вами були віддані команди різним підрозділам підготуватися до порятунку Януковича?»

Путін: «Так. Оскільки він вже від Донецька поїхав далеко, катерам було треба досить багато часу, годин п'ять чи шість часу, щоб до берега підійти».

Кондрашов: «А Ви сказали їм підійти до берега?»

Путін: «Так. Вони розвернулися. Ми їм дали вказівки, куди вийти до берега, до кортежу і вислали вертолітну групу. Із загоном спецназу на борту».

Бідний, бідний Янукович. Шансів уникнути путінської погоні у нього не було. Продовжуємо слухати фільм. Не змінюю ані слова.

Диктор: «Пошуки тривали близько півтори години. Огляд з повітря десятків кілометрів берегової лінії результатів не давав. У пілотів не було жодного зв'язку з кортежем Януковича, і ад'ютант українського президента в розпачі дзвонив в Кремль». (Ха-ха. Так ми їм і повірили).

Путін: «І в якийсь момент стало зрозуміло, що у вертольота закінчується пальне, і їм треба відходити».

Диктор: «Вертольоти вже збиралися йти на розворот, коли раптом вдалині побачили спалах. Це кортежні машини одночасно увімкнули дальнє світло, позначивши своє місце розташування».

Кондрашов: «Як вони здогадалися це зробити?!»

Путін: «Їм підказали».

Кондрашов: «Тобто знову-таки підказували Ви?!»

Путін: «Ну звичайно. Їх льотчики помітили і забрали. Але цим історія не закінчилася. Тому що Віктор Федорович не захотів переїжджати до Росії і відразу попросив відправити його до Криму. І поїхав до Криму. І тільки через кілька днів, коли стало ясно, що домовлятися в Києві нема з ким (тут Путін знову недобре, невмотивовано посміюється), він попросив, і ми вивезли його вже на територію Росії».

Як не бути в захваті від цієї історії? По пустельних дорогах України за Віктором Януковичем ганяються повітряні, морські і наземні спецпідрозділи Російської Федерації. Він намагається втекти від погоні, але сили нерівні. Його хапають і намагаються вивезти до Росії. Але Янукович благає залишити його в Криму. Кілька днів у вільному українському Криму – це остання милість, яку дарує Януковичу Володимир Путін. Потім Крим стає російським, і Януковичу пояснюють, що там ловити більше нічого. Та й яка йому різниця, де відбуватиме ув'язнення. Путіну спокійніше, коли Янукович під боком, а то дивись, знову свисне без дозволу до Харкова чи Донецька, бігай потім за ним з танками, гарматами і вертольотами.

Навіщо їм потрібно було терміново ізолювати Януковича? Ну так про це ж весь подальший фільм: щоб не заважав швиденько реалізувати операцію «Крим». Який не який, а президент. А треба, щоб не було ніякого. Немає президента – немає і проблеми, все за улюбленою думкою драматурга Путіна.