Коментувати очевидні речі не хочеться.

Очевидно, що Коломойський кидає виклик державі, а це неприпустимо: має бути одна влада й одна армія.

Очевидно, що Коломойський зробив для захисту та єдності України більше, ніж будь-хто з олігархів.

Очевидно, що команда Президента виглядає в цій історії не краще за команду Коломойського.

Очевидно, що приборкання олігархів потрібно, але починати його треба було би з підпалювачів війни, регіоналів та російських агентів.

Всі сторони цього конфлікту продовжують жити поняттями 90-х.

А ми продовжуємо жити казочками. Ми живемо у світі "Володаря кілець" Толкіна, де чорне й біле, добро і зло рознесені на різні краї Всесвіту, і нічого поміж ними. Добрі ельфи та погані орки. Коломойський або герой України — або мерзенний рейдер. Те, що мерзенний рейдер може бути героєм України, не вкладається у наш дитячий мозок. Світ складніший за казочки Толкіна, він скоріше схожий на епос Джорджа Мартіна «Гра престолів», де добро і зло переплетені, як у житті, де герої роблять ниці вчинки, а злодії вдаються до добрих справ.

Тому лише людина з дитячим чорно-білим мисленням (або ж заангажована людина) може ставати в цьому конфлікті на якусь сторону. Всі дорослі незаангажовані люди займуть позицію «Чума на обидва ваших доми!»

Заручником конфлікту є Україна, і вона знаходиться не в тому стані, щоб гратися в чоловічі ігри початку 90-х. Кремль радіє, Захід здивовано знизує плечима і ховає подалі гаманець, розумні громадяни прораховують ймовірність появи в їхньому місті зелених чоловічків, решта громадян знову забирає залишки депозитів та скуповує гречку.

Під загрозою не лише Дніпропетровськ та Одеса, під загрозою нині просто все.

Єдине можливе вирішення конфлікту: розібратися між собою за зачиненими дверима, все владнати, домовитися, вийти до преси, всім вибачитися перед народом, разом заспівати гімн України і розійтися працювати далі. (Фактично я тут цитую александр ройтбурд.)

Олігархічна країна — це не лише Коломойський, Ахметов та інші подібні персонажі. Олігархічна країна — це закрита економіка (155 місце у світі за рівнем економічної свободи, далі нема куди). Це закрита політика. Це закрите суспільство. Це непрозоре прийняття рішень і непрозорі схеми. Це кулуарні призначення та ручне управління правосуддям і правоохоронцями. Це неофеодалізм, це Середньовіччя. Середньовіччя в Європі у ХХ сторіччі неможливе. Або виходити із Середньовіччя, або виходити з Європи. Щось одне треба зробити.

Але ми вже намагалися вийти з Європи у листопаді 2013 року. Наслідком цього стали намети, вогонь на Майдані, Небесна сотня та втеча тодішнього президента.

Значить, треба виходити із Середньовіччя. Всім разом. Порошенку і Коломойському, Укрнафті та СБУ, народним депутатам та збройним силам.