26 березня виповнилось 15 років путінському правлінню у Росії. Можливо, головний подарунок, зроблений російському (і не тільки) народу до річниці, полягає в тому, що всесильний Путін вже… не Путін.

Ні, я не маю на увазі жодних двійників та іншу конспірологічну єресь. Бо якщо у відеозвіті про зустріч Путіна з Алмазом Атамбаєвим і були використані старі кадри, кремлівський вождь, безумовно, живий і навіть частково здоровий, але вже списаний та відставлений. Де-факто, а не де-юре.

Це лише гіпотеза, на підкріплення якої я маю три факти, котрі важать, якщо розглянути їх у сукупності. Факт перший: Путін дійсно був відсутній десять днів. Факт другий: він несподівано виступив з саморозвінчанням, виклавши всю правду про анексію Криму та про свою готовність нанести ядерний удар. Факт третій: за півтора місяці до всіх цих подій Путін одержав вельми серйозне попередження від Євгена Примакова, котрий говорив від не так від власного імені, як від імен незадоволених Путіним еліт.

А тепер детальніше. Зникнення кремлівського вождя немає сенсу довго мусувати. Ми все одно не знаємо правди про те, що сталося протягом цієї декади.

Жодні версії – від особисто-ліричних до драматичних не пояснюють, як Путін міг попустити зустріч з Назарбаєвим та Лукашенком. Хіба що дійсно трапилася раптова і гостра хвороба, яка, однак не могла спіткати Путіна відразу ж після вбивства Нємцова – таких збігів просто не існує в природі. Можливо, мала місце якась ізоляція московського царька (а-ля Горбачова на Форосі), упродовж якої Путіну "популярно" пояснили, що спецоперація по усуненню Нємцова (а також вкрай обнаглілий Кадиров як елемент такої спецоперації) – це вже остання крапля.

Але перенесемося у середину січня і згадаємо промову, з якою у "Меркурій-клубі" виступив Євген Примаков. Але спочатку – необхідна ремарка для розуміння контексту. "Меркурій" – це не майданчик для політичних пенсіонерів, це поважна і шанована установа, де фінансова еліта РФ традиційно збирається поміркувати на тему "как нам обустроить Россию". А сам Євген Примаков, не дивлячись на свій поважний вік (цьогоріч він відзначить 86-ліття) та відстороненість від справ – не та фігура, чию думку можна з легкістю проігнорувати. Фактично, він і є одним з тих сірих кардиналів, котрі якщо і не правлять Росією, то стоять за спиною правителя.

Його ще називають лідером старої кадебешної номенклатури, плоттю від плоті якої є Путін. Тож до тез Примакова вартувало би прислухатися, тим паче, що він, як вже було сказано, говорив від імені олігархічних кланів. Голос останніх Путін традиційно ігнорував. Як ігнорував і несміливі скарги бізнес-еліти на те, що в результаті західних санкцій набуті статки російських капіталістів тануть як роса на сонці. Так не могло тривати вічно, олігархи обрали своїм рупором Примакова, і от у січні з його вуст прозвучало «останнє китайське попередження», яке, однак, лишилось непочутим.

Звісно, Примаков би не був старим чекістом, якби не маскував більшу частину своєю промови нудними викладками щодо децентралізації тощо. Однак серед цієї словесної полови проростали зерна справжнього бунту. Для початку Примаков дорікнув Путіну тим, що Росія потрапила в ізоляцію. Ізольована Росія – другосортна Росія, підкреслив Примаков. Він закликав президента РФ облишити свої ідіотичні проекти на кшталт підкорення Арктики чи будівництву моста до Криму. Але найголовніше – це те, що Росія мусить відмовитися від планів загарбання Сходу України, позаяк перебування Донбасу у складі України відповідає і її інтересам, і інтересам Росії.

Примаков наголосив: РФ має забути і відкинути раз і назавжди ідею щодо введення своїх регулярних військ на територію України. Це призведе лише до того, що Америка, яка прогнозовано надасть Україні допомогу, домінуватиме у східноєвропейському регіоні, тоді як Росія, швидше за все, перетвориться на сировинний додаток Китаю. Єдиний вихід для Росії – припинити перетворюватись на країну-вигнанця, відкрити двері для співпраці з ЄС і навіть з НАТО, адже без міжнародної підтримки, без контактів у політичній та економічній царині Росія перестане бути "великою державою", підкреслив Примаков.

Як казали давні римляни, sapienti sat – розумному досить. Однак Путін, мабуть, виявився не дуже розумним, а, точніше, аж надто зарозумілим. Що робити із таким упертюхом? Ліквідувати? Знешкодити, представивши вбивство смертю внаслідок природних причин, тяжкої хвороби, нещасного випадку? Але як же престиж "великої держави", за який так вболіває Примаков? Престиж, котрий так ґрунтовно – на десятиліття – підірвав та знівелював Путін? Ні, тут спрацював (можливо) хитріший план. План, частиною котрого є спроба змусити Путіна платити за все.

А тепер варто згадати той самий пропагандистський фільм про Крим, котрий вийшов на екрани росТВ якраз у період зникнення Путіна. У ньому Путін – вперше! – не тільки визнав, що анексія Криму була давно розробленим у Кремлі задумом (а ніяким не народним волевиявленням), але ще й вдався у деякі деталі. Він повідав, як під видом посилення охорони російських військових об’єктів до Криму перекидали спецпідрозділи армії РФ. "Ми зробили з Криму фортецю… Те, що там була висока мілітаризація території, це очевидно. 20 з лишком тисяч людей, повністю мобілізованих та озброєних. 43 пускові установки "С-300", близько 20 установок "Бук" та іншого важкого озброєння, зокрема, бронетехніки. Це був дуже серйозний кулак", – констатує Путін через рік після анексії.

До чого всі ці відвертості, які тягнуть на Гаагу? Питання риторичне. З цієї "опери" і одкровення про те, що у разі потреби Росія могла б використати на півострові ядерну зброю – ще більш промовиста заява, яку, звичайно, ніхто не оминув увагою. Звісно, це лише припущення, але скидається на те, що глядача (зокрема, й закордонного) ненав’язливо підводять до думки, що все зло походить виключно від Путіна, це зло персоніфіковане, воно має ім’я та прописку; а Путін своєю чергою цього охоче підіграє, беручи на себе всю відповідальність.

На питання "як Путіна змусили взяти участь у створенні такого фільму і у виголошенні такого монологу?" у мене немає відповіді. Можливо, навіть, що фрази кремлівського вождя були змонтовані, але це вже не суть важливо. Невидимий режисер пише сценарій, згідно із яким Путін сам зізнається у скоєних злочинах, і тим бодай трохи очищує карму Росії. А коли теперішній президент РФ остаточно вийде з гри, "велика держава" остаточно "перезавантажиться".

Можна буде зняти з неї санкції та знову запросити до товариства "пристойних" країн. Олігархія зітхне з полегшенням і прийметься піднімати підупалий бізнес. А там і до виборів нового президента рукою подати…

Повторю, що це лише версія. Але версія, яка має право на існування. На 15-й рік свого правління Сталін зміцнив побудовану ним каральну машину, влаштувавши великий терор. Країна, втоплена у крові, не посміла опиратися тирану. На 15-му році правління Брєжнев увів до Афганістану радянські війська – кінцевому підсумку це значно посилило несприйняття Есесесерії у світі і прискорило її розпад. Путін також зробив усе можливе, аби пролити кров, зіпсувати репутацію Росії і підштовхнути її до прірви. Але на відміну від своїх попередників, у прірву він, цілком можливо, летітиме сам. Принаймні, дуже хотілося би сподіватися, що ера генсеків в РФ минула і настав час для хоча б одного палацевого перевороту.