Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) і міністр оборони Сергій Шойгу. Москва,19 грудня 2014 року

Міністр оборони Росії Сергій Шойгу назвав засоби масової інформації «ще одним видом Збройних сил». Нічого дивного в такому сприйнятті світу немає.

Шойгу, між іншим, народився в сім’ї партійного журналіста, який дослужився до секретаря тувинського обкому КПРС. І сам був секретарем міськкому партії. Так-так, людина, яку ви звикли бачити у формі генерала – насправді звичайний партійний працівник, який в армії ніколи не служив і числився лейтенантом запасу.

Всі свої генеральські звання Шойгу отримав у ролі міністра з надзвичайних ситуацій Росії. І зрозуміло, що для такої людини Біблія – це не Статут Збройних сил, а робота Володимира Ілліча Леніна «Партійна організація і партійна література».

Те, що ЗМІ – це не право людей на інформацію, а право влади на брехню, першими зрозуміли більшовики, які перекроїли медіа-простір Радянського Союзу за ленінськими лекалами і перетворили газети, радіо, а потім і телебачення в потужні ретранслятори брехні. І стверджувати, що ніхто з жителів СРСР не вірив у цю брехню, було б великим перебільшенням. Більшість – вірила і послужливо «коливалася з лінією партії». Реакція на брехню стала тестом на лояльність. Той, хто відмовлявся вірити, що чорне – це біле, опинявся в підвалах Луб’янки чи у концентраційних таборах і в’язницях. Саме так був виведений новий тип особистості – безмовна і бездушна «радянська людина».

Путін і Шойгу просто повернулися до старої партійної традиції сприйняття ЗМІ як зброї для обдурювання людей – тільки підключили до звичних інструментів впливу ще й інтернет. Більш витонченими стали методи пропаганди в навколишньому світі – замість кондового радянського іномовлення з’явився куди більш сучасний телеканал Russia Today, що перетворився на трибуну для носіїв неофашистських і лівацьких поглядів. Але в цілому нова «російська інформаційна армія» не сильно відрізняється від радянської. Тому що незмінним залишається головний принцип – безсовісно брехати і виконувати будь-яке розпорядження криміналізованої влади.

Радує тільки те, що навіть син відомого тувинського журналіста Сергій Шойгу визнає, що все це – військова служба, а ніяка не журналістика.