Колись у Римі при Ватикані церковники вирішували проблему християнського милосердя і заповідей Ісуса про милостиню.

Висновок такий: щоб християнин не почував себе незручно, радять носити із собою бутерброд і подати тому, хто називає себе голодним.

Є ще порада одного монаха: перед тим, як подавати милостиню, утримайте гроші в долоні, аж поки вона не спотіє. За той час можна виважити ситуацію.

У нашому місті ці люди звично «працюють» щовівторка та щосуботи. Перед ринком, на «чоловічому» місці сидить або каліка віку сорок-п’ятдесят з видимими вадами, або мужчина того ж віку із сплячою чи напівсонною начебто калічкою (вік дитини ролі не відіграє). На жіночому «посту» працює постійно одна і та ж особа із «документами» про хвору дитину. Це називається: просять милостиню чи пожертву.

Натикаюсь на сценку: перед моїми очима бідна жіночка кидає тій в ролі «матері» п’ять гривень. 

Обурливо кричу: що робите, у нас війна, тисячі в потребі, по госпіталях хлопці без рук, без ніг лежать, а ви кому віддали гроші?

Не зрозуміла…

За пару кроків переказую про ситуацію знайомій: не зрозуміла. Показую молоду особу, називаю речі своїми іменами: це бізнес, вона «працює» на когось, на хліб залишають їй, багатіє хтось невидимий. 

Бізнес «милостині» і «благодійництва» – лакмусовий папірець свідомості наших громадян, їхньої здатності аналізувати ситуацію і вибирати.

Так, вибирати, і не тільки у випадку,чи подати гривню-дві (обмануть – Бог їм суддя, я не збіднію), а й під час державний виборів. 

І тому запитання. 

Чому ми ніколи не приносимо допомогу будь-кому із сусідів, знайомих, навіть знаючи про їхні критичні ситуації, не заплатимо за хліб, коли бідні старенькі на наших очах рахують копійки, але легко віддаємо незнайомій людині. 

Чому, навіть роками бачимо одних і тих «працюючих» типів, не запитуємо у них чи у себе: а як наші гроші вони використали?

Чому у час війни, коли знаємо про молодих калік із фронту, віддаємо тим, у чиїй біографії можна засумніватись?

Чому взагалі не розуміємо, що всі їхні історії вигадані, що вони лише грають «ролі», навіть тоді, коли цигани ногу комусь обтяли і посадили в інвалідний візок?

Восени вибори до місцевих рад. А ми не здатні розібратись у циганському бізнесі.