Ось, значицця, Вадим Осадчий на Hubs написав колонку «Украине не нужно общественное телевидение» і змусив мене порушити режим мовчанки на тему перезапуску Першого національного.  

Бо що влада, яка називає це громадським (сорі, слово суспільне - тупу кальку з російського общественного - я вживати не буду) телебаченням, що ось такі беззастережні опоненти займаються маніпуляціями.

Ніякого громадського телебачення в нас нема й не буде - буде державне, яке стане частково громадським (під частково громадським контролем) після реструктуризації. Воно буде фінансуватись із бюджету, і я думаю, що воно буде фінансуватись із бюджету завжди в осяжному майбутньому. Тому

«В нашем обществе нет системного спроса на объективную информацию. Никто в Украине не готов платить деньги за качественную аналитику, объективные репортажи и резонансные расследования» - треба поділити на дві складові. Платити буде держава. Народ нехай привчається споживати.

Якщо говорити про новини, то в українських глядачів немає якоїсь особливої любові до неякісних новин, насичених джинсою чи маніпуляціями. Вони люблять новини з яскравою картинкою, з ексклюзивними матеріалами, із власним успішним покриттям інформаційних приводів п всій Україні й поза нею, новини, які являють собою шоу - в хорошому західному сенсі цього слова. Якщо все це буде, і новини ще й будуть робитися за стандартами, народ буде це дивитися.

«Пока украинский гражданин не готов поддержать своей кровной гривной общественное телевидение – этот проект бесперспективен. Появится спрос, можно вернуться к теме» - знов-таки, попит не може виникнути на те, чого люди не знають і не бачили.

«Но мне кажется, что в момент появления спроса на качественные новости первыми в эту сторону начнут движение крупнейшие каналы. Для них это — «живые» деньги» - сферичні у вакуумі хіба. Насправді періоди чистих і якісних новин за останні кілька років бували в історії всіх українських центральних телеканалів. А потім закінчувались - за командою власників, адже живі гроші для комерційних каналів - це дотації власників, а не рекламні доходи (та й новини якраз доходів не приносять).

Далі починаються маніпуляції щодо хрінових рейтингів. Природно, що на перенасиченому комерційними мовниками ринку, в який щороку вливають сотні мільйонів доларів дотацій, канал без російських серіалів і битв екстрасенсів ніколи не буде мати більше 2-3 відсотків частки. Але висновки з цього пан Осадчий робить якісь дивні.

«Рейтинги же современного, свободного Первого национального почему-то ниже, чем во времена правления Бенкендорфа и цензуры «злочинної влади» - логічно, бо за тих часів Перший працював у синергії із групою "Інтер", і значна кількість комерційного продукту передавалась йому практично за просто так. Zurab Alasania не намагається конкурувати з комерційними каналами, уподібнюючись їм - ось і рейтинги падають.

Громадське телебачення буває рейтинговим у тих країнах, де воно було історично першим. Бі-бі-сі, власне, яскравий приклад. Нам треба бути реалістами й виходити з того, що 1% населення, що регулярно дивиться якісні інформаційні та пізнавальні програми - це вже добре.

«Вопрос о кадрах для нового общественного телевидения также в большинстве случаев принято выносить за скобки» - це правда, творці майбутнього НСТУ всіляко втікають від відповіді, чому в бібліотеці, яка відкривається в приміщенні колишнього борделю, працюють ті самі люди.

Із кадрів треба починати - не просто поступове скорочення, а звільнення ВСІХ та формування нової команди, куди люди з колишнього радянського телебачення зможуть найматись тільки шляхом конкурсу на загальних засадах. І якщо штат буде в кілька разів менший, то проблема «все талантливые (или даже просто хорошие) журналисты и продюсеры имеют хорошую работу с доходом, во много раз превышающим текущие возможности Первого» буде вирішена.

«Наилучшим выходом из этого тупика является тотальная приватизация» - такий висновок робить Осадчий, пропонуючи просто ліквідувати державні ЗМІ, але не створювати громадських (або створювати їх в інтернеті). Досвід низки останніх політично-олігархічних конфліктів свідчить про те, що цей крок - позбутись некомерційного телебачення взагалі - призведе к остаточній залежності порядку денного інформаційного простору від інтересів медіавласників.

У новинах буде те, що треба медіавласникам, не буде того, що медіавласникам треба приховати, а те важливе, що не стосується інтересів медіавласників, може не потрапляти туди просто тому, що новинарі орієнтуються на потреби медіавласників і навіть мінімально не уявляють, якими є потреби та інтереси самої аудиторії. Просто не мислять у цьому напрямку. Чимало важливих подій і конфліктів останнім часом висвітлює ТІЛЬКИ Перший національний - бо в нього немає ані табу, ані преференцій, продиктованих дядями. Для того, щоб таке джерело альтернативної ніким не продиктованої інфи було, варто все-таки спробувати створити те, що вони називають громадським телебаченням.