Декілька днів я не маюзмоги читати «Тернопільський тиждень».Проблеми тернопільському інтернет-виданнюстворив кандидат у депутати від партії УДАР Віталій Ломакович, від чийого іменіведеться спланована акція по добиттюзалишків свободи слова в Україні.

2 жовтня, напередодніприїзду до Тернополя лідера партії УДАР Віталія Кличка, я через поштові розсилкита групи у фейсбуці звернувся дотернопільських журналістів із закликомпровести акцію і привернути увагугромадськості  та керівництва партії УДАР до безвідповідальних дій  ВіталіяЛомаковича, а також членів його партії,котрі не зупинили його . Тим більше, щоінший кандидат від УДАРу, котрийбалотується по Тернопільщині, ВіталійМаксимов у 2009 році вже знищив газету«Нова ера». Іхоч Вищий спеціалізований суд визнавправоту журналістів, газети не стало.

Напередодні акції,котра була запланована на 19-00 вТернопільському центрі комунікацій о17-30 відбулась «робоча зустріч». Годиннідебати виявились безрезультатними.Мова йшла про політичну ситуацію, про«джинсу», можливих замовників матеріалів,етику журналістів та їх взаємини. Моїаргументи щодо необхідності консолідаціїзусиль на захист свободи слова не булипочуті. Врешті я, як умів, намалював дваплакати. Один «Кличко=цензура?», інший«Де «ТТ»?».

З 19-00 до 19-45 я стояв біляпам’ятнику Незалежності один. Сам. Менефотографували, підходили і звинувачувалиу «тиску на прогресивні політичніструктури», замовленостях, бралиінтерв’ю, давали поради і рекомендації….Але НІХТО не став поряд і не взяв другогоплакату. Лише один молодий чоловікпопрохав дозволу сфотографуватисьпоруч зі мною.

03 жовтня 2012 року наweb-сайті проекту «Вибори і ЗМІ», якийведе «Телекритика»  була розміщенастаття «Кандидату нардепи буде вимагати утернопільськогоінтернет-видання 100тисяч гривень».

Авторка матеріалумаксимально відповідально підійшла довисвітлення ситуації і ця стаття можеслугувати зразком для багатьохжурналістів, як  потрібно писати проподії.

Але реакція на матеріалі події у Тернополі залишається абсолютнонезрозумілою для мене. Питання«Тернопільського тижня» обговорюютьв кафе, на круглих столах, у фейсбуці іза чаркою. Є заклики до чергових круглихстолів, є вимоги до мене «пояснити своюнелюбов до УДАРу». Є намагання переконати, що «не треба напускати пафосу туди, девсе замішано на дрібних шкурних інтересах.Один Ж взяв грошей і наїхав на одногоК, у відповідь К розправився з Ж як вміє.При чому тут СС? (Свобода слова) :))))) Всепросто… не треба лізти в електрощитову…Хіба би заради суспільного інтересу ізаради правди – але це не той випадок,напевне :)», є звинувачення у некомпетентностівсіх і все, є коментарі під текстами,котрих ніхто не читав. І практичножодного матеріалу про проблеми зісвободою слова в Україні взагалі і наТернопіллі зокрема.

Коментар керівникаінформаційного відділу Тернопільськогообласного виборчого штабу партії УДАР змусив мене звернутись до юристів зпроханням допомогти підготувати позовнузаяву до суду про захист честі, гідностіта ділової репутації. Я довго вагався,чи варто мені писати цей текст, бо навідміну від описаної реакції у Тернополімені пишуть, телефонують і підтримуютьз усіх куточків України і поза її межами.А телефонний дзвінок однієї «журналістки»: «Володимир Васильович! На Вашу акціюприйшло у сотню раз менше людей, аніжна зустріч з Кличком. То як ви не вмієтепроводити акції – то не смішіться»переконав мене ще раз про потребу писати,проводити акції і звертати увагу наболючі проблеми – наступ на свободуслова як наступ на одну з найважливішихгромадянських свобод, право вільноговибору, безвідповідальність політиківі тих, хто їх обирає…

vkhanas