Напишу про системний баґ нашої освіти при переході між школою й універом (навіяно гарячою порою курсових і дипломів у Національному університеті «Києво-Могилянська академія»).

Усі пам’ятають реферати, написані в ніч на дедлайн, і передзахист, на якому було від сили кілька сторінок (хоча мав би бути готовий текст диплому). Викладачі щороку стогнуть від стосів паперів, які доводиться читати ночами, бо всі здають їх в останній день, і написані вони нашвидкуруч, невичитані, без якоїсь логіки викладу (часу на редагування й упорядкування тексту ніколи не вистачає).

Зрозуміло, що тут можна сказать – студенти-розтелепи, все відкладають на останній момент, пороть їх рємньом і ставить двойки.

І я розумію роздратування і гнів викладачів. Але давайте подумаємо, чому це нехлюйство таке системне й усеохопне – навряд чи поведінка 90% членів певної групи пояснюється тільки особистісними факторами.

Як нас учать працювати в школі? Домашні завдання з уроку на урок – тобто максимум тиждень на їх виконання (а то й менше, кілька днів). Робота, вже розбита на маленькі порції, яку треба зробити за короткий проміжок часу. У школі практично відсутні довготривалі проекти, працювати над якими треба більше тижня, тож учні не мають навичок планування роботи, не навчені самостійно розбивати її на частини і працювати над ними поступово (не кажучи вже про те, що у школі не вчать писати великі тексти зі складною структурою, працювати зі джерелами).

Потім ці люди приходять на перший курс, і тут їм кажуть: «Напишіть реферат», на другий – «Напишіть курсову» і так далі. При цьому курсів із наукового письма в наших універах не існує як класу. Не існує thesis seminars, на яких можна обговорити роботу над дипломом чи курсовою, порадитися з викладачем чи одногрупниками. Деякі керівниці та керівники курсових і дипломів вимагають регулярно приносити частини тексту, контролюють процес написання – але це радше залежить від наявності у виклачки/викладача часу й усвідомлення необхідності такого зовнішнього тайм-менеджементу (згадуючи, скільки годин оплачується за керування курсовими і дипломами, немає жодних підстав вимагати від них чогось, окрім прочитання кінцевого тексту).

Таким чином, студенти не мають зеленої уяви, як треба писати великі тексти, як треба над ними працювати, як планувати роботу і розподіляти час – бо це такі самі навички, як письмо чи читання, але ніхто ніколи не навчав цьому учнів. Вони працюють над рефератами і курсовими так, як звикли працювати над домашніми завданнями чи готуватися на семінар, – напередодні. Звідси і відповідна якість.

І ніякі попередження: «Діти, не відкладайте письмові на останній тиждень!» тут не допоможуть. Бо словами не навчають навичкам – ви ж не будете вчити дитину писати тільки на словах, пояснюючи, як це робиться, але не практикуючи саме письмо?

Таким чином, ми маємо, з одного боку, студенток/студентів без навичок тайм-мнеджементу і писання академічних текстів, а з іншого – перевантажених викладачів, яким практично не оплачують роботу над студентськими письмовими.

А потім лемент і стони: «Атата, плагіат, атата, провтикані дедлайни!»

Спершу навчімо людей ходити, а потім вимагаймо від них бігати стометрівку.

P. S. Я тут не виправдовую лінь і неорганізованість, якщо що (в тому числі і власну). Я хочу подумати, як їх пофіксити на системному рівні (бажано без застосування тілесних покарань).