Украинский политик, лидер партии «Гражданская позиция» Анатолий Гриценко пишет в своем блоге:

Світова криза змусила думати швидше. Не тільки про зовнішньоторговельні баланси, бюджетні дефіцити і валютні курси.

Гостро постало питання ефективності державного управління. І для країн класичної демократії, і для держав авторитарної традиції.

Перші не дуже добре справляються з економічними викликами. Другі розхитуються на очах, в режимі on-line – через кричуще соціальне розшарування і недовіру до влади.

В Україні наявні обидві небезпечні тенденції.

Економічна неспроможність, позамежне зростання боргів, мільйони за межею бідності, стрімке збагачення верхів, криза довіри.

Обтяжуючий чинник останніх років – управлінський хаос і скандали на вищому рівні. Де вихід?

Президент Віктор Янукович знайшов його в концентрації влади. План реалізується в чотири прийоми.

Перший – формування слухняної парламентської більшості. Рада запрацювала швидко – ніби позитив? Але вибори втратили значущість: програми, списки кандидатів, обіцянки – все це не має сенсу, коли після обрання депутатові дозволено переходити з фракції у фракцію. Машина голосування працює по команді Банкової. Проекти опозиції відкидаються апріорі. Закони приймаються без обговорення. Парламенту як органу, що представляє інтереси всіх виборців, з функціями контролю і фільтру від помилок, нарешті, як незалежної гілки влади – більше немає.

Другий – повернення до Конституції часів Леоніди Кучми. Президент розширив повноваження, парламент втратив важелі контролю і впливу на уряд і силові структури – все це одним голосуванням Конституційного Суду. Думки народу і його представників в Раді не питали. Побічний ефект: Конституційний Суд як незалежний орган припинив своє існування.

Третій – Законом №7208 Янукович отримав набагато більше повноважень, ніж було у Кучми. Тепер у опозиції немає законного права очолити ключові комітети Ради – бюджетний, регламентний, з питань свободи слова й інформації. Депутатів позбавили права контролювати, як Кабмін перерозподіляє бюджетні кошти, запрошувати і отримувати інформацію від СБУ і інших силових структур. Письмовий звіт у кінці року – і до побачення. Опозиції як інституту заборони і альтернативи влади з правом бути почутою в Раді більше немає.

Четвертий – президент бере під повний контроль Кабмін і центральні органи виконавчої влади. Він призначатиме всіх. І знімати. Одноосібно, не питаючи «свого» прем’єр-міністра. Від уряду під патронат Банкової переводиться система державної служби — 300 000 чиновників. Прем'єра перетворюють на протокольно-технічну фігуру. Віце-прем'єрів і міністрів президент замикає на себе, як і керівників структур виконавчої влади. Всім наказано виконувати «доручення» президента. Кабміну як самостійного органу не існує.

Як бачимо, стримування і противаги обрізаються безжально, підсилюючи один інститут влади – Януковича В. Ф.

Чи справиться президент? Адже ростуть вірогідність і вартість помилки. А кадрові і силові важелі може використовувати оточення, що теж небезпечно. І ще. Коли в країні за все відповідає одна людина, їй легко нав'язати чужу волю ззовні. Будь-якими способами...

В принципі, концентрацію повноважень для проведення реформ виправдати можна. Але – на обмежений період і за дотримання трьох умов:

1) влада сильна інтелектуально, вона чітко продумала і спланувала реформи, здатна швидко і ефективно їх провести на користь країни;

2) суспільство в своїй більшості довіряє владі та підтримує реформи, що проводяться нею;

3) влада демонструє моральність, витримує рамки самообмеження, виключаючи навіть думку про те, що народ страждає, а вона жирує.

Всі три умови сьогодні відсутні.

Щоб усвідомити небезпеку концентрації влади, додамо до сказаного далеко не вільну пресу, нерозвинене громадянське суспільство, підконтрольні суди, розгул силовиків і безвладне місцеве самоврядування.

Система без зворотного зв'язку і механізмів стримування йде «врознос». «Врознос» – не емоція, це науковий термін з теорії управління.

Що відбувається з країною в цьому випадку, показує досвід Тунісу, Єгипту, Лівії.

Матеріал опубліковано в журналі FORBES (перший український номер), березень 2011