У російськійблогосфері трапилась хороша відповідь,на запитання «чому населення досіголосує за провладну партію?», - «Томущо одні не в курсі, а інші - в долі». Алеце ж в Росії. Росія велика, там завдякителебаченню частина населення вже живеу інших вимірах, про які так захопливорозповідає National Geographic Channel.

«Ми інші - з прихованоюгордістю думає кожен з нас, - українціне такі довірливі, нас бігбордами зпокращенням не купиш». Насправді ж мивідрізняємось іншим: в Україні всі вкурсі. І всі в долі. 

 Погодьтесь, тутнеможливо бути «не в курсі». Всі цімаленьки історії, чутні за столикамибізнес-центрів та макдо. Прокурорівзаохотили квартирами, щоб ті не перлипроти течії. Бізнес кошмарять. Виборитакі вибори: вчителі на корвалолі,директори на килимах... Вірую, що десь вКємєрово є токар, що з ніжністю дивитьсяна Путіна з журавлями. А от портретпростого чесного трудівника-єнакієвця,що добровільно вішає портрет Януковича вдома, бо щиро вірить у правоту,справедливість і порядність вищоївлади, не вимальовується. Ну невимальовується, бо її настільки наочнонема, цієї правоти і порядності, щотільки пацієнт психлікарні можеігнорувати очевидне - своїми голосамиі руками українці знову невипадкововручили кнопки людям з репутацієюбандитів. Для чого, вони ж в курсі, хтоці люди і чим вони займаються на державнихпосадах?  А для того, щоб так-сяк, алебути причетними до дерибану і схем.«Бути в долі». Зберегти нагріте місце,домовленість з потрібними в держструктурахлюдьми, не ятрити своє керівництво. Незазіхати на хиткий баланс і маленьківигоди. Адже ми в долі, коли по інерціїта зі страху підтримуємо усталенийнездоровий порядок речей: даємо хабарі,підписуємо згоду закупити підручникипо 600 грн, робимо сфальшовану накладну.В долі, коли приймаємо на свою карткугроші міфічного співробітника (і колине запитуємо скільки насправді маємоотримати). В долі, коли отримуємо дозвілна проведення фестивалю в обмін наполітичну підтримку. Вся країна в долі,то для чого поважати  інтереси іншого? Чого його поважати, якщо він сто відсотківтеж в в долі, а не у білому плащі стоїтьтакий красивий, нє прі дєлах.  

Вимальовується некрасиве- більшість українців насправді не хочежити в прозорості, без бандитів. Вона,ця більшість, прозорості не хоче. Вонажиття провела в намаганні нарештіосвоїтись у сутінках. Довго тренуваласьбігати поміж крапельками. Тому житичесно, просто і ясно для неї по-перше -невідомо як, а по-друге - надто нетворчоі невигідно. Не для того в українціввиріс хабародавач, еволюційно розвинуласьінспекторо-дупоючуйність та цілий класвиживальних навичок.  Щоб теперперестати викручуватись і отак простовзяти і жити, як оці дикі скандинави абояпонці?! Та хіба це нормальні люди - у них там міністри у відставку подаютьсамі, за невиконані обіцянки! Уриготатисьможна. 

Бути в долі хочеться,бо пилиться нібито «нічиє» - державне.Воно належить народу, але це звучитьдля українця надто абстрактно. Настільки,що він не захищає від забудовниківвласне подвір’я і не миє під’їзд. Яктак сталось, що у народу з міцнимгосподарським інстинктом відбиливідчуття власності щодо державногомайна - питання до істориків. Чому мипродовжуємо це робити - питання допсихіатрів. Коли ми припинемо це робитиі чи припинимо - просто питання. 

Каша САЛЬЦОВА