Я не пам'ятаю, коливперше почула про Голодомор. Меніздається, що я завжди знала це слово. І,по-моєму, отаке вроджене знання єнайстрашнішим у всій цій історії.

Япішла до школи 1994 року. Пам'ятаю текстиз "Читанки" на якісь подібні теми.Не впевнена, що там Голодомор прямоназивався Голодомором, але щось було.У віці молодшої школярки ті історіїсприймалися на регістрі почуття провини.Ніби це я особисто не догледіла малихдітей, які померли чи то з голоду, чи товід несподіваного переїдання на дужеі дуже голодний шлунок. Ніби це я особистоне змогла врятувати сусідів.

Почуттяпровини регулярно повертається, колия читаю про масові трагедії: я плачучерез усе, що пов'язане з Голокостом,геноцидом вірмен і тутсі, через ГУЛАГі концтабори, через переслідування усіхменшин у всі часи.

Інший спогад:тексти про Голодомор у школі завждичиталися дещо екзотично. Бо ті текстибули про село. А я досі до кінця невпевнена, чи знаю точно, як виглядаютьрізні рослини, наприклад, лобода.

Сучаснішарепліка на цю ж тему: біля будинку, де яживу, є риночок, де стоїть зеленар, уякого купую всю зелень. Якось віннамагався разом із щавлем продати меніпучок лободи. На мою відмову сказавтаке: "Що ви, це дуже смачно. Он уженщіни запитайте". Та "женщіна"була доволі похилого віку. Замістьвідповіді вона відвела очі. Глибинаперспективи і ширина трактувань цієїкороткої сцени мені розкрилася неодразу.

Шкільний спогад: я вже трохистарша. Однокласниця розказує, що їїдідусь не може спокійно жити, якщо накухні на столі не лежить ціла хлібина,обов'язково і тільки ціла.

Пам'ятаювсі хлібні забобони. Хліб не можнакидати, не можна його недоїдати – тількишанобливо, тільки все до крихти. Сьогодніз почуттям провини вдається боротися:з хлібу, що лишився, я сушу корисні тапрактичні сухарі.

Спогад підлітковий:мені 13 років, і я перший раз у Франції,шкільний обмін. Одного разу з кимось іздорослих трапилося говорити про СРСР.Я дуже мало про це знала – той періодісторії вчать лише в старших класах...Не пам'ятаю змісту тієї розмови. Здається,мені було потрібно пояснити, що за часівСРСР в Україні була м'ясорубка, а не"житниця Європи". І я намагаласярозказати про Розстріляне Відродження(про це теж чомусь ніби завжди знала) тапро Голодомор.

Відсутність адекватногослова мене тоді вразила. Напевно, це бувмій перший досвід неперекладності.Називати Голодомор геноцидом я тоді щене вміла. Назвати його просто "famineartificielle" було замало і ні про що. Мояспроба говорити про Голодомор в результатіякось стухла. Ну бо що може сказати проісторію 13-річний підліток? Можливо, япросто знала замало правильних слів –я ж говорила іноземною мовою. До речі,описана історія трапилася в такій нудуже глибокій провінції – в регіоніПуату-Шарант, про який зараз багатоговорять.

В старшій школі художнітексти про Голодомор, які ми читали науроках літератури, видалися взірцемнесмаку. Тоді я захоплювалася європейськимдекадансом межі 19 і 20 століть.

Пам'ятаюдоросліший епізод. Після Помаранчевоїреволюції про Голодомор почали говоритибільше. І коли при Ющенку вперше відзначалиДень пам'яті жертв Голодомору, моя добраподруга обурювалася, що говорять пропомерлих, замість того, щоб дбати проживих. І я, другокурсниця, намагаласящось доводити, але знову знала замалоправильних слів. А потім подрузіподзвонила мама, вони довго про щосьговорили. І моя подруга більше необурювалася через День пам'яті.

Пам'ятаю,перекладала – писала французькі субтитридо одного з фільмів про Голодомор. Багатоплакала. І через смуток, розчулення, ічерез все ту ж неможливість знайтислова. Перекласти "трудодень" і"колхоз", "закон про три колоски"і "пайок", "батьки з'їли дітей"та інші слова. Їх дуже легко перекладатипо одному, але разом їх важко скласти всловосполучення та речення.

Інодінамагаюся крізь крихти сімейних історійуявити, як жили мої прадіди та прабабив 1932 і 1933 роках, а також потому. Я розумію,що цього уявити собі неможливо. І томунеможливо добрати правильних слів.

Аколи слів мало – треба діяти.

Діятипросто 

24 листопада о 14-00 прийдітьна метро "Арсенальна", візьмітьучасть у вшануванні пам'яті жертвГолодомору.

Якщо ви не в Києві – 24листопада о 16-00 просто запаліть на своємупідвіконні свічку. Нехай горить інагадує.

 

Ірина Славінська