Люди, якіскладають ядро «свободівських» виборців,під впливом регулярних скандалів можутьзлякатися від власного вибору ірозчаруватися у партії, якій дали шанс.

В мене зполітичною партією «Свобода»складні стосунки. З одного боку я вважаюсебе певною мірою її прихильником: небоюся графи «національність» у паспорті,вважаю вкрай необхідним проведеннялюстрації в Україні, переконаний употребі захисту прав українців і думаю,що відновлення ядерного статусу кращезахистить нашу незалежність від зазіханьсусідів, ніж прагнення вступити до НАТО.З іншого мене дратує твердолобість їїчленства, небажання визнавати власніпомилки і просити за це пробачення,надмірна впевненістьу власній правоті, віра в те, що їхняпартійна теорія і практика є істиною востанній інстанції. А найбільше менедратують непотрібні скандали, щовиникають на порожньому місці.

Здається, високірезультати на виборах — понад 10% запартійними списками і перемогамажоритарників в тих округах, де ніхтоїї не очікував — закрутили головусвободівцям. Тепер можна почивати налаврах і дозволяти собі необережнізаяви і висловлювання. Але в партії невраховують одного важливого чинника:«Свобода» отримала шалені відсотки нетому, що за неї прийшли і проголосуваливсі футбольні ультраси, які люблять«зігувати» на стадіонах і вигукуватикричалки на кшталт «Дуче! Дуче! БенітоМуссоліні», не завдяки люмпенам, середяких популярні ксенофобські і шовіністичнігасла.

Ядроось цих 10% - це освічені сучасні люди,представники поважних професій -журналісти, юристи, лікарі, викладачі.Вони не приховували власної політичноїпозиції і вибору, отже, були набагатокращими агітаторами (на відміну відтих, хто стояв біля партійних наметів)для громадян з невизначеним вибором.Ця верства населення, на відміну, відмаргінальних груп, цінить таку річ якрепутація.

Люди, які складаютьядро «свободівських» виборців, підвпливом регулярних скандалів можутьзлякатися від власного вибору ірозчаруватися у партії, якій дали шанс.Особисто я не є юдофілом і вважаю, щочасто антисемітизмшукаютьтам, де його немає.

Пам'ятаю, колись, будучишколярем, примусово відвідував курссферичної тригонометрії англійськоюмовою. Оскільки на парі було нудно,одного разу  хлопці з класу почализапускати паперові літаки. Один з такихприземлився на стіл викладача - БорисаАркадійовича Вульфовича. Він сильнорозлютився і почав вимагати зізнання.На ігнорування викладач заявив: «Тодія зараз викличу міліцію, яка порушитькримінальну справу за фактом замаху нажиття. І до цього я ще додам актантисемітизму».

І тим не менш розумію,що у сучасному світі публічна вимоватаких слів як «жид», «ніггер», «чурка»є моветоном. Сьогодні на дворі не початокXIX століття, коли хорошим тоном іпоказником достатку вважалася наявністьрабів у хаті. Можна без зупинки братиучасть у філологічних і лінгвістичнихбаталіях - доводити припустимістьвживання того або інакшого слова. Однак,який в цьому результат? Регулярніконфлікти, провокації, дискредитаціяв очах своїх виборців?

Завдякискандалам з «жидами» багатьом станевідверто соромно підтримувати «Свободу».Неоднозначні коментарі і заяви призведутьдо того, що у пристойному товариствілюдина приховуватиме свої симпатії інещодавній політичний вибір. Вона ніколине згадає у розмовах із друзями (особливоз єврейським корінням), що поставивгалочку у бюлетені напроти назвинаціоналістичної партії.

Представники «Свободи»мають чудові шанси повторити політичнийшлях американського політика ДжорджаАллена, якого називали надієюРеспубліканської партії і реальнимкандидатом на президентських виборах2008 року. Під час виборчої кампанії —переобрання до Сенату — він скоївдоленосний для себе вчинок. Волонтерйого конкурента Шекар Рамануйа Сідартвесь час був присутній на публічнихвиступах, створюючи останньомунезручності. Під час чергової зустрічіз виборцями республіканець не витримаві двічі назвав волонтера індійськогопоходження макакою. Лідируючи дозловісного моменту, врешті Аллен програву 10 тис голосів демократу Веббу.

Цієї осені проголосуватиза «Свободу» було мейнстрімом, радикальнимпротестом, актом непокори нинішнійвладі. Але до наступних виборів з'являтьсянові перспективні і помірковані партії,з якими націоналістам доведетьсяконкурувати за виборців. Вуличнаполітика, де вміння запалити маси,обдарувати своїх опонентів красномовнимиепітетами грає ключову роль, — закінчилася.Парламентська політика вимагаєстриманості, відповідальності не лишеза вчинки, а й за слова.

Микола МАЛУХА