Верховна Рада VII скликанняне встигла вступити у власні повноваження,обрати вище керівництво – спікера івіце-спікерів, та дати згоду наперепризначення Миколи Азарова прем’єр-міністром, як вже заходиласяпрацювати за старим-добрим принципом«дивіться не перенапружтеся». Важкопідібрати інший коментар до рішеннядепутатів, які, вийшовши на роботу 18грудня, пропрацювали одну годину,призначили наступне, останнє в поточномуроці, засідання на 25 число цього ж місяцяі розійшлися.

Працюватимутьпарламентарії «у фракціях і в комітетах».Це особливо радує і одночасно дужедивує, адже на момент ухвалення рішенняпро перенесення засідання на 25 грудняіще не був сформований жоден комітет,не затверджений їхній точний перелік,не призначене їхнє керівництво тощо.Себто комітетів наразі ще немає, аленародні обранці таки примудряться уних «попрацювати». Що ж, повторимося,«дивіться не перепрацюйте»!

Насправді ж затримкиу початку системної роботі ВерховноїРади можна пояснити доволі просто.Наразі продовжуються негласні торгиза місця у комітетах, керівні посади йінші функціональні ролі новогопарламентського керівництва. Тож покиці торги не будуть завершені, справжняробота і не розпочнеться. А торгуватисяє за що. Один політтехнолог і рекламникнещодавно розповідав автору цих рядків,що часто буває достатньо бути членомкомітету й ініціатором певногоскандального законопроекту, аби матиможливість вимагати «вдячність» завідмову цей саме законопроект вноситина розгляд. І суми тут вимірюютьсящонайменше десятками тисяч доларів, ачасто сягають і набагато більших обсягів.Це вже не говорячи про «рибні» комітетина кшталт бюджетного, податково-митногоі таке інше.

Саме розподілом комітетіві впливів на майбутні прибутки відзаконотворчої діяльності зараз і зайнятіновообрані парламентарії. Головнезавдання – поєднати несумісне: спробуватизадовольнити всіх, нікого не образивши,і, з іншого боку, забрати найбільшішматки саме собі. Це особливо складно,враховуючи, що навіть кожне із «надзавдань»окремо виглядає нереально. Адже, яквідомо, всіх багато, а всього мало. Томувсього на всіх не вистачить.

Проте мета розподілитивсе на всіх стоїть. А як було записаноу Статуті Червоної Армії: «Якщо завданняпоставлене, його можна виконати». Тожзараз депутати титанічно намагаютьсявирішити, яким чином все ж таки розподілитивсе на всіх. Один із таких способів –збільшити кількість парламентськихпосад шляхом збільшення кількостікомітетів. Наприклад, у поточномускликанні, за інформацією джерелкомітетів буде 28. Це на два більше, ніжу попередньому.

Тут ми підходимо доіншого, більш важливого питання: якимчином формується перелік парламентськихкомітетів, які функції вони виконуютьі які мають виконувати? Від чого залежитьзбільшення чи зменшення їхньої кількості?Та що призвело до того, що відтеперкомітетів Верховної Ради має стати надві одиниці більше?

Так от, у теоріїпарламентські комітети мають організовуватизаконодавчу складову співпраці ізорганами виконавчої влади, контролюватироботу профільних міністерств і, звіснож, розробляти законодавство за напрямкамисвоєї відповідальності. Це в теорії. Затакою логікою, парламентські комітетиповинні формуватися відповідно доключових напрямків управління країноюі законодавчого регулювання їїжиттєдіяльності.

На практиці ж, ми вищевже згадали, що комітети слугуютьмеханізмом забезпечення впливу інакопичення грошей окремими політичнимидіячами. Тому їхнє формування відбуваєтьсясаме за такою логікою і за ключовимпринципом «віддати своїм якнайбільше».Саме через це діяльність і функціональненавантаження багатьох комітетів дужесильно перетинається.

Наприклад, у насфункціонують одночасно Комітет з питаньзаконодавчого забезпечення правоохоронноїдіяльності, Комітет з питань правовоїполітики і Комітет з питань правосуддя(принаймні, так було у Верховній Радіминулого скликання). Схожі? Так. Навіщо?Якщо не вдаватися в казуїстику, товідповідь проста: «гідних» юристів україні багато, а посад мало. От вам і трикомітети. Утім, така ситуація характернане лише для правової політики. Схожітенденції виявляють й інші підрозділи.І не тільки в парламенті. Формуванняурядових комітетів і комісій часто-густовідбувається рівно за тим самим принципом:аби всього вистачило на всіх.

Особливого ж відчуттяабсурдності ситуації додає те, що найвищідержавні мужі постійно розповідаютьнам про кризу в економіці, нестачубюджетних коштів і необхідність затягнутипаски задля стабілізації ситуації. Убюджеті не вистачає коштів навіть насвоєчасну видачу зарплат бюджетникам,що визнали нещодавно у профільномукомітеті Верховної Ради попередньогоскликання. Автору цих рядків напевновідомо, що, приміром, метробудівцямзарплату затримують на кілька місяців.А от на розширення штатів держапарату,в тому числі у вигляді комітетівпарламенту, виявляється гроші є.

Сумно, що управлінськаструктура у нас визначається не реальнимипотребами країни і суспільства, а«необхідністю», себто, доречнішенаписати, примхою і бажанням можновладцівприлаштуватися самим і прилаштуватисвоє оточення. Ще сумніше ж стає відусвідомлення, що робиться це коштомплатників податків, які не отримаютьвід цього нічого, окрім хіба що моральногозадоволення спостерігати циркпарламентських бійок. Це дві речі, вяких парламентарії навчилися вправлятисябездоганно: бійки і розподіл привілеїв,потоків тощо. В чому б іншому такумайстерність мати…

Александр КРАСНОПЕРОВ