Судіть самі.

Отже, на думку п. Кузьмінажодного вибіркового правосуддя в Україніне існує. Він навіть досить демонстративнообурюється з цього приводу, коливідповідні питання виникають.

Жодної вибірковості –лише сила випадку.

Генпрокуратура порушуєсправи лише щодо опонентів діючої владитомі і тільки тому, що лише щодо них доцупких прокурорських рук потрапиливідповідні факти.

Жодної упередженості.Вони розслідують усі можливі напрямки,але факти про злочини невблаганна рікажиття приносить їм лише щодо окремихосіб.

Ну от не йде до неїінформація щодо депутатів від ПР, членівУряду або родини президента. І що з цимробити, коли немає інформації?

П. Кузьмін навітьдемонстративно обурився, що, мовляв,якщо у нього є факти проти одних, то цене означає, що він має вишуковувати їхі проти інших?

Ні, він просто зобов’язанийрозслідувати факти проти окремихвипадкових політиків, які абсолютновипадково потрапили до його рук щодоабсолютно випадкових кримінальнихфактів, які абсолютно випадково стосуютьсязовсім не керівництва Партії регіонів.

Звісно, він сам можеприпустити, що проблеми з джереламифінансування є не тільки у "Батьківщини”,але й багатьох інших політичних сил.Так, там теж можуть бути сумнівні вкримінальному плані елементи. Але силоюнездоланних обставини вони зумілиобійти усі тенета прокуратури.

Тож як можна щосьдовести, якщо відповідні факти упертооминають Генеральну прокуратуру? Отпросто вперто обходять її черезнезбагненну силу Року?

Зрештою, все це – непитання розуму, а питання віри.

Що з цим робити? Якпротиставити себе гніву потойбічнихсил? Можливо, час звершити жертвопринесеннябарана на честь богів-олімпійців?Організувати паломництво у Тибет?Влаштувати вигнання злих духів? Чишукати інші шляхи, аби вмилостивитидолю?

Звісно, у Генпрокуратуріце не знають, але, очевидно, іншого шляху,окрім містичного у цьому напрямку бутине може.

Тепер уявіть собі, щовсе це виголошується із абсолютносерйозним обличчям, із переконаністюв голосі та твердістю в погляді.

Уявили? Куди тим майяіз їх пророцтвами. Справжній епіцентрмістики – це Генеральна прокуратура.

А тепер уявіть собі, наякий рівень розвитку громадян все церозраховано? Думаю, що не надто високий.Проте, схоже, що «піпл хаває» доситьуспішно. І це один із індикаторів, якийнепогано показує, чому наша країна така,чому у ній обирають таких депутатів таінших державних керівників.

Нещодавно я відкривдля себе смисл численних не надтозмістовних заяв офіційних представниківправлячої партії, які лунають щоденноіз телевізійних екранів. Коли я чуючергового такого спікера, то у меневикликає тверде відчуття, що він менетримає за відвертого йолопа.

Невже, коли цевиголошується, то це робиться справдідля того, аби переконати когось більш-меншмислячого?

Думаю, навіть дляпацієнтів із розумовою відсталістю цене було б сильними аргументами. Аленіхто справді нікого і не переконує.Відбувається звичайна раціоналізаціянераціонального.

Просто для численноїгрупи фанатів пропонується готовий,схожий на раціональний аргумент длядискусії. Щоби останні (фанати) моглийого використовувати у подальшому,волаючи про "крадіїв”, агентів ЦРУ абомайданні технології.

А більшого фанатам іне треба. І у цьому трагедія України, щовелика кількість громадян поводитьсебе у просторі політики не якраціонально-мислячі істоти, а як фанатиякоїсь поп-зірки, що на кожному кроціпроголошують свою зірку найкращою, таготові битися за це з іншими фанатами.Навіть якщо ця зірка – наркоман, моральнапотвора та дегенерат, вони будутькричати, що вона найкраща, вишиковуючидля цього аргументи. От такі "аргументи” вготовому вигляді і пропонує нашетелебачення.

І це найбільша проблема,адже переконання фанатів – це роботанастільки ж успішна, як вичерпуванняокеану ополоником. Тобто, звісно, цікава,але малопродуктивна.

Петро Олещук