1. В бій ідуть саміпішаки.

Перше, що впадає в окопри вивченні переліку нових міністрівте, що всі вони зайняті особами, якініколи самостійної ролі в політиці невідігравали та відверто ні на що непретендували. Звісно, одразу постаєпитання про нещодавнього лідера «дужеопозиційної» партії «Україна –Вперед!» Н. Королевську, що сталаміністром соц. політики. Але хіба хтоськолись сприймав її як серйозного тасамостійного політика? Фактично, мимаємо справу із черговим «пішаком». Алепішаком, що трохи більш відомий, ніжінші пішаки. Не більше і не менше.

Очевидно, що все це євідображенням загальної лінії на повнудеполітизацію Кабінету Міністрів, щопроводиться вже давно, але лише заразнабула остаточного втілення. Фактично,ми маємо відтворення відомої та зрозумілоїз радянських часів моделі державногоуправління, яка передбачала розподілвлади на прихований політичний центр,що ухвалює рішення, таадміністративно-бюрократичнийвиконавський центр, що здійснює публічнеуправління, але рішень не ухвалює. Зарадянських часів в якості політичногоцентру виступало Політбюро. У той часяк офіційні урядові структури виконувалилише технічні функції організаціїроботи у тих чи інших галузях.

Зараз, очевидно, в якостіполітичного центру, «нового політбюро»мислиться саме Адміністрація Президента.У той час як Кабмін повинен: 1) регулюватитехнічні моменти управління; 2) виступатипублічним обличчям влади, що приймаєна себе суспільне невдоволення; 3)відтіняти прогресивну політкусамого «гаранта».

Даний стан справ повністюсуперечить тому, що прописаний вукраїнській конституції, тому йогозакріплення має забезпечуватися нелише формально, але й кадрово. Томулогічним є призначення на пости, якімисляться малозначимими та технічними,таких самих малозначимих та технічнихперсонажів.

2. Ключова задача –виколочування грошей.

Цікаво, що формуваннюперсонального складу нового Кабмінупередувала поява нової структури.Називається вона просто «Міністерстводоходів та зборів», та буде включати всебе податкову та митницю.

Зі сторони виглядає цетак, ніби просто комусь набридли ціумовності, і він просто, не довго думаючи,вирішив для власної зручності створити«міністерство бабла», протиставившийого усім іншим відомствам.

Таким чином, простоформалізується те, що існувало ранішенеформально, усі фінансові потокидержави концентруються у одній структурі,що повністю підпорядкована особистомуоточенню президента.

Необхідність створенняподібної структури може бути поясненакількома причинами: 1) виведення державнихдоходів за межі зайвої уваги зі сторони;2) централізація усіх державних капіталівв одних руках, аби виключити можливість,що бодай копійка піде комусь іншому таможе бути використана в політичнихцілях; 3) використання консолідованихкапіталів у майбутньому, аби використатиїх для того, щоб залишитися при владі.Яким конкретно способом – питанняокреме, але очевидно, що будь-який спосібпотребуватиме грошей. І вони повиннібути лише у одного претендента напрезидентство.

3. Команда молодостінашої.

Інша характерна рисанового Кабміна – показове залучення«молоді» в управлення державою. Думаю,вже найближчим часом саме молодий вікцілої низки урядовців буде використовуватисяофіційною пропагандою, аби підкреслитиїї прогресивний характер.

Однак сам по собі вік,насправді, може означати не так багато.В даному контексті цікавим є, швидше,механізм рекрутування на найвищі пости«молодняку». І тут, варто відзначити,старі феодальні принципи дотримані уповній мірі. Зокрема, це або люди,пов’язані з родиною президента, якінесподівано з’явилися невідомо-звідки(Колобов, Арбузов), або спадковіпредставники пострадянських місцевихфеодалів у другому поколінні  Вілкул).

Цілком зрозуміло, щосистема не може функціонувати тривалийчас, спираючись лише на одні і ті самікадри, які йдуть з політичної аренивиключно через фізіологічні причини.Тому нових треба підпускати все одно.Але таких нових, аби все лишилося постарому.

Думаю, у цьому Кабмініця задача виконана бездоганно. Новихдійсно підпустили масово, але нових: 1)зі спадковою приналежністю до правлячогокласу; 2) які не мислять себе поза правлячимкласом;

3) достатньо «дубових», абине розпочинати своїх хитрих політичнихігор.

Загалом, принцип «достатньогірший» за президента дотриманоповністю.

4. Дворяни, придворніта дворові…

Ще одна ключова рисанового Кабміну – формування його складупереважно із людей, які є «людьмипрезидента», особисто віддані йомуповністю, або прямо пов’язані з йогородиною. Це або спадкові донецькі«дворяни» (Арбузов), що успадкувализв’язки з президентом на родинномурівні, або старі «придворні», якібагаторічно працювали у президентськійкоманді, доводячи ділом свою відданість(Лавринович, Лукаш), або просто персони,котрі зайняли своє становище, виконуючизавдання із управління, приміром, тимсамим «Межигір’ям». Себто, особливодовірені «дворові» (Ставицький).

Критерій персональноївідданості президенту та його родині– ось головний механізм підбору кадрівдля Кабміну, що свідчить, у першу чергу,про системну кризу довіри гаранта досвого старого оточення.

Хоча, звісно, і старігрупи впливу не залишилися повністюбез постів, і група Росукренерго, і Р.Ахметов опосередковано прослідковуютьсяза деякими членами Кабміну.

Це свідчить про те, що,у властивій йому «сміливій» манері,гарант боїться рвати зі своїми «старимитоварищами». Так само як і боїтьсявідвертої конфронтації з Росією, а томузалишає незмінним міністра освіти незважаючи ні на що.

Проте, ключові пости,пов’язані з фінансами, юридичнимзабезпеченням та безпекою зосереджуютьсяв руках представників особистої гвардіїпрезидента.

Про що це свідчить?

У першу чергу про те,що фобії керівництва продовжуютьпрогресувати, недовіра до всіх – зростає,скрізь маряться змови та загрози, а томуна них намагаються реагувати відповіднимчином, вибудовуючи стіну із найбільшнадійних та перевірених кадрів, яка маєвідгородити гаранта конституції відусіх інших суб’єктів цієї самоїконституції.

Якщо попередній Кабмінможна було б назвати Кабміном блефу,оскільки він формувався виключно зарадиімітації реформ та якихось змін, тоновийКабмін можна сміливо називатиКабміномфобій, оскільки його формували не длятого, щоб він щось робив, а заради того,щоб він не міг нічого зробити та бодайякось вплинути на персональну владупрезидента.

Петро ОЛЕЩУК