Вітаю,Данило!

Знову пишу після довгоїперерви, в яку вклалося безлічрізноманітних, ніби й непов'язаних міжсобою подій, котрі тим часом складаютьнапружену джазову мелодію життя. Булиі мінорні ноти чергових судових фарсів,і мажорні звуки вітань із Днем народженнявід дуже відомих і – що не менш приємно– багатьох досі незнайомих людей.

Сумішшюсумного і смішного стала госпіталізація.Не знаю, як описати почуття, коли тобіпропонують вже завтра хірургічневтручання, а після прохання одноденноївідстрочки для консультації із фахівцемвручають рішення про негайний етапназад у табір. Здається, в десятку поціливзахоплений із собою в лікарню томШопенгауера: «Хто очікує, що на світічорти подорожують із рогами, а дурні –із брязкальцями, той завжди буде їхлегкою здобиччю або іграшкою».

Коротшекажучи, весь цей час від листуваннявідволікала ціла купа великих і малихпідлостей, збалансована гарними новинамиполітичного життя та цікавимикнижками.

Однією із них сталадавноочікувана твоя «Жертва УПА, абоМісія Романа Шухевича», авторськийекземпляр якої до мене нарешті надійшов.Книжка вийшла направду гарна. Найціннішев ній – твій фірмовий стиль протиставлянняфактів вкоріненій міфотворчості.

Тай що важать тії міфи проти наведеноїтобою пекельної арифметики ополовиненняукраїнського народу за перших 50 роківХХ століття?!

Думаю, що саме ці фактивинищення близько 20 мільйонів людеймають бути вдруковані жирним шрифтомв усі шкільні підручники українськоїісторії. Лише з цього істинного кутазору стане зрозумілою причинність ігероїзм петлюрівців, махновців табандерівців, карикатурами яких такполюбляють труїти і розділяти українськесуспільство трубадури ненаситного«Русского Міра».

Хотілося б, щобтвоя книжка широко читалася. Пропускаючичерез серце і мозок страхітливі цифримільйонних жертв світових воєн,голодоморів, репресій і депортацій,співвітчизникам має стати непохитноясно, що можна по-різному ставитисяперсонально до Петлюри, Махна, Бандерита інших легендарних провідників. Аленеможливо не визнати, що сотні тисячпростих українців під їх керівництвомціною власного життя боронили священнеправо бути Людиною, а не рабом.

Вцьому контексті я би хотів не погодитисяз одним твоїм висновком про те, що жертваУПА зводилася до вибору фактичноприреченим населенням Західної Україниформи своєї смерті. Я не думаю, що 200тисяч загиблих бійців УПА рухали (як типишеш) контури безпеки і самоідентифікації,в яких може розвиватися людська спільнотаз точки зору соціальної та біологічної.

Самепостать командуючого УПА Романа Шухевича,який мав усі можливості емігрувати ілишатися українцем десь у вільномусвіті, але не кинув свою армію, своїхлюдей і обрав смерть у бою, показує, щоне все зводиться до цих контурів безпекита ідентичності. Адже і бійці, і командириповстанських загонів теоретично малиінший вихід, вторований кочубеями,тичинами, галанами та іншими, аж досьогоднішніх діячів, які комфортнопочуваються у вишиванках і безпечномимрять все те, що велить правлячабанда.

Ні, щось інше рухало Р.Шухевичемі його бійцями, а потім – вірнимирепресованої УГКЦ, ще пізніше –дисидентами. Щось інше й зараз рухаєпритомними громадянами України в їхжиттєвих устремліннях.

Даруй зарізке збільшення масштабу, але напередодніРіздва Христового щось змушує мене доміркування на вічну тему – ким ми є і вчому полягає мета нашого життя?

Зодного боку – багато що в нашій поведінцісправді визначається біологічнимимеханізмами. Природній відбір створивтакий організм як людину, гени якоїчерез реакцію нейронів виділяють«речовину щастя» – ендорфін, що приноситьпочуття задоволення при досягненнібазових потреб угамування голоду,спраги, забезпечення тепла, сексу і т.п.Але ці базові реакції притаманні йтваринам. У людей еволюція модифікувалагенний набір лише на 1% від мавпячих. Алеця зміна призвела зокрема до того, щоендорфін виділяється й за інших,притаманних лише людям, обставин, котріпов'язані з досягненням соціальнозначимих результатів.

У результатінейрохімія не зводить людей дозапрограмованих біороботів, а людськиймозок не є простим біореле. Людина єсоціальною істотою, тож її мозок приймаєрішення не тільки на підставі закладенихеволюцією інстинктів, але й на основівироблених соціумом норм поведінки,моралі, віри.

Звичайно, хтось живе«щасливим» тваринним життям, для якогодосить знайти тепло, їжу, секс і перемогтислабака. Але для багатьох таке життя єганебним, і вони знаходять сенс свогожиття в творенні чогось суспільноважливого, такого, що переживе відпущенийїм час земного буття. У різні часи людидолали свою смертність по-різному. Їхні«мости у вічність» були різними – Фідійбудував Парфенон, Платон шукав божественніформи Вічного Деміурга, ОлександрМакедонський завойовував Ойкуменну,Брут убивав диктатора, а Веспасіан зТитом мурували Колізей.

Все кардинальнозмінилося із приходом Христа. Він давновий сенс життя, довговічнішого ніжпіраміда Хеопса. Відтепер залишитисяпісля смерті стало можливим не стількичерез завоювання, споруди чи відкриття,скільки через долучення до грандіозногопроекту спільного будівництва зониДобра в собі і навколо себе. Розбудовацієї зони Добра, захист її територіївід Зла в усіх його проявах, передачаїї дітям та однодумцям стали місієюмислячої людини.

Більше того,християнство дало небачений в іншихрелігіях приклад жертовності зарадилюдей як прояв найвищого героїзму.Раптом виявилося, що перемогою можебути навіть фізична смерть зарадивічного морального імперативу.

Вохрещеній Україні люди й далі пеклихліб, писали книжки, ростили дітей івишивали сорочки. Але нову історіюрухала готовність підставити плече абой віддати кров за ближнього свого. Героївнам завжди не бракувало, але найбільшихуспіхів українська справа досягла тоді,коли геройство опиралося на моральнийфундамент Церкви, просвітництва інаціональної культури.

Тому й годіуявити Шухевича і УПА поза впливомА.Шептицького, І.Франка та Т.Шевченка.Я думаю, що саме в заданому ними контуріне тільки права, а й обов'язку боротьбиза особисту, національну й релігійнусвободу та гідність Шухевич та йогоармія творили свою, як ти точно сформулював,жертовну місію.

Думаю, що не тількиГоловний Командир, але й багато хто зповстанців розуміли свою приреченістьперед силами двох імперій, набряклихкров'ю мільйонів невинних жертв. Розуміли,але в рамках нової суспільної парадигмипрощалися у своїх вишневих гетсиманськихсадах та йшли в ліс, щоб вперто робитите, що належить. Бо жертва життям в тойчас була єдиним способом передати вмайбутнє місію розбудови зони Добра наукраїнській землі.

Дозволю собіпродовжити думку поза часовими рамкамитвоєї, Данило, книжки.

Завдяки жертвамбійців першої половини ХХ-го століттяїх місія пережила півстоліття облуднихчасів. У новий час протистояння зі Зломведеться, на щастя, не збройно, асвітоглядно. Наростаючи по спіралі,конкуренція племен, королівств, наційтепер виросла до конкуренції цивілізацій.В Україні, що з усіх сил виборсується зімперської багнюки несвободи наєвропейський шлях демократії, є запитне стільки на палаючих героїв, як напослідовних громадян. Але попри суттєвугуманізацію часів, маніхейський поділна Добро і Зло – в силі. Не помічати абопрощати жорстокість, підлість, розбійі брехню неможна. Бо, як пише ЛінаКостенко, «непокаране зло регенеруєсебе».

Інша справа, що Зло требазрозуміти. Треба знайти в собі мудрістьпояснити його причину, щоб боротися ізсуттю Зла, і не лише з його носіями. Цепотрібно, аби боротьба зі Злом не сталановим Злом, як це часто буває в історіїінквізицій, колонізації та революцій.Агресивне насадження Добра для всіх, утому числі й для незгодних, завжди мінялознаки «+» на «-», і Зло поставало в своїйновій іпостасі. Тому будучи повністюна стороні української демократичноїопозиції, я хотів би зауважити: безперечно,що Добро повинно мати кулаки, але головнійого переваги – в голові та серці.

Унаш час планетарної глобалізаціїнеприйнятним є повернення суспільствадо етнічних, партійних чи іншихрозмежувань, а тим більше – обмежень.Толерантність не є моральнимколабораціонізмом чи браком переконань.Але право і обов'язок протистояти Злуне усуває необхідності бути чесним ісправедливим навіть із ворогом. Тимбільше – з уярмленими ним людьми.

Унинішніх українських політичних реаліяхнайбільш ефективною зброєю демократичноїопозиції має бути моральна вищість,культурна перевага і толерантність доінакомислячих. У свій час це чудовосформулював Св. Августин: у речахнеобхідних – єдність, у сумнівних –свобода, у всіх інших – любов.

Злоучеписто живиться енергією минулихфобій та злочинів. Для перемоги над нимтреба навчитися жити майбутнім. На нашихочах на зміну повільним процесамприродної еволюції приходить еволюція,керована колективним інтелектом. Затотальною інтернетизацією життя вжедоволі ясно вимальовуються контурикіберімплантантів та генної інженерії.Це – майбутнє поле бою. Хочеться вірити,що науковий прогрес, попри всі негативніочікування, буде слугувати якіснимзмінам людської здатності творитиДобро.

У свій час нейрохімічніреакції, що штовхнули первісну людинуна продовження роду, були закріпленіморальним, релігійним і культурнимосвяченням інституту сім'ї. «Людинатворить себе щоденно», – писав Сартр.Людство – також. Я вірю, що спільнимизусиллями нових і нових поколінь мозоклюдини буде виділяти все більше ендорфінув нагороду за співчуття і взаємодопомогу,за вірність переконанням і співпрацюв колі однодумців зони Добра.

Ключдо цього – в руках діячів культури ірелігії. Адже саме вони будують частоневидимі рихтування, з яких весь часрозбудовується майбутнє людства.

Ящасливий з того, що дедалі більше такихрозумних, досвідчених, об'єднанихпроукраїнськими переконаннями людейз'являється на нашому небосхилі. Потужнийманіфест громадського об'єднання «1грудня» – останній, але не єдиний проявцього процесу.

Усвідомлення цьогопроцесу дає мені приємну можливістьпривітати тебе, Даниле, і твоїх близьких,а також усіх інших людей віри та культуризі святом Різдва Христового і НовимРоком. Веселих свят!

Юрій ЛУЦЕНКО