Щосуботи я уже традиційно купую пачку газет і журналів, щоб вихідними спокійно, без комп'ютера в руках дозволити собі це задоволення – спостерігати за життям української преси, яку у моїй буденності фактично витіснив інтернет. Відкриваю газету «Бульвар Гордона». Там інтерв'ю з відомим скульптором Ернстом Нєізвєстним. Він людина цікава і непересічна. Багато згадує. Ось один із його висловів: «Сам Хрущев, кстати, выделялся в этой толпе энергетикой, природным умом и хитростью – практически у меня было чувство энергетического родства с ним: мой человек! Не по культуре – более некультурного в жизни я не встречал. Даже наш дворник дядя Миша и то культурнее, даже алкаши у пивной, которые все-таки Есенина читают и Высоцкого поют, а не какого-то поэта Малышко, которого он любил».

Нєізвєстний – дійсно талановитий митець. Але це його ставлення є типовим, на жаль для багатьох російських інтелігентів. Адже Хрущова він вважав некультурним тільки тому, що той любив українську поєзію, а не російську. І Єсенін, і Висоцький – теж народні російські поети. І люблять їх росіяни, та і ми, українці не за поетичну глибину літературних фігур, а за чесність, сміливість, народну простоту. Хоча любов до Висоцького та Єсеніна зовсім інша, аніж душевний щем, який відчувають українці, чуючи ці слова Малишка:

Пісня про рушник

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов'їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Шовінізм і ксенофобія – настільки отруйні, що у тоталітарних суспільствах сильні люди знаходять у собі сили протестувати проти усього, але не помічають, як виховані тоталітаризмом непомітно для себе стають ксенофобами.

На святкуванні 115-ої річниці від дня народження Володимира Сосюри в Будинку вчителя не було жодної телевізійної камери. І коли там звучали зі сцени його твори, були і ці слова з вірша «Любіть Україну»:

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

і сльози, і все до загину...

Не можна любити народів других,

коли ти не любиш Вкраїну!...

Може тому що не навчилися ми любити Україну самі, інші теж не вміють нас любити. А ми – не вміємо любити інших.

 

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ