Що привертає увагу уцій угоді? Насправді, це не тільки іменаучасників та предмет домовленостей,але й ціла низка супутніх моментів, якіне можуть залишитися поза увагою.

Отже, по-перше це захмарнаціна у 2,5 млрд. умовних одиниць, що заоцінками більшості експертів явноперевищує будь-які реальні оцінкивартості активів. І це саме по собі дужецікаво, оскільки про що може свідчитиситуація, коли один бізнесмен-політикпродає іншому бізнесмену, тіснопов’язаному із політикою, актив, що маєзначне політичне значення, за ціною, щоявно перевищує реальну? Очевидно, щобізнесу тут немає і близько, а на першомумісці – політика. Або взагалі мова йдепро блеф, але до цього повернемося трохипізніше.

По-друге, привертаєувагу те, що сама угода виявилася напрочудпублічною. Як правило, як виглядаютьповідомлення про зміну власників тихабо інших об’єктів? Все це поширюєтьсяна основі чуток, зібраних журналістами,офіційно будь-яка інформація спростовується,цифри ніхто ніколи не називає і т.д.Українська практика примушує усіхмаксимально приховувати будь-якуінформацію, яка ніколи не стає публічною.Навіть про реальні трансфери та зарплатифутболістів-професіоналів громадськістьдізнається із чуток.

Що бачимо у даномувипадку? В країні, де списки мільйонерівжурналісти складають "на око”, такадивовижна публічність. Одразу всяінформація оприлюднена, все підтвердженояк продавцем, такі покупцем. Останнє – це взагаліунікальний для України випадок.Складається враження, що ми маємо справуіз певним шоу, яке спеціально розігруєтьсядля публіки, і яке було саме для цієїпубліки і режисоване.

Загалом, усі подібніпродажі в Україні мають свою специфіку.Ясно, що між власниками та активамистоїть ціла низка різноманітних проміжнихкомпаній, зареєстрованих бозна-де.Враховуючи історичну близькість Фірташа та Хорошковського, далеко не факт, щомова взагалі йде про якісь реальнізміни. Тим більше, за такі гроші.

Особисто для менефраза "Хорошковський продав ІнтерФірташу” звучить приблизно як "Молотовподарував Сталіну Кремль”.

Нарешті, не можемозабувати, що все це відбулося післякороткотривалої але ефектної та відомоїширокій громадськості "війни міжХорошковським та Азаровим”, що розпочаласяодразу після того, як перший залишивурядові пости і здійснювалася саме задопомогою телевізійного майданчикуІнтера. За цей час урядові структуривстигли обвинуватити Хорошковськогов непрофесіоналізмі, а прем’єрособисто здійснював нападки навищеназваний телевізійний канал назасіданнях уряду за (як він самвважає) безпідставну критику урядовихструктур.

Тепер, після того якпроголошено продаж каналу, більшістьекспертів кинулися обговорювати те, якнещасного Валерія Івановича примусилипродати канал через тиск "сім’ї” іт.д. Таким чином, він перетворюєтьсяледь не у чергового дисидента, щопостраждав від політичних утисків. Непогана ціна, чи не так?

Отже, підсумуємо. Накожному кроці кричать про те, що хтосьпродав, а хтось купив за астрономічнісуми активи, котрі не факт що взагалізмінюють реальних власників. Значить,це не просто певна угода, а, швидше,політичний меседж для всіх. І його зміст,мабуть, досить простий, хоча і маєподвійне дно.

Очевидно, що подібнимчином В. Хорошковський повідомляє усіхпро те, що йде із політики і не плануєбрати у ній участь. Крик про те, що вінпозбувся головного інформаційно-політичногоактиву, покликаний бути найкращим цьомупідтвердженню.

Хоча навряд чи подібнимчином вийде обдурити більш вибагливогоглядача. Думаю, що подібний демонстративнийвихід із політики – це не назавжди. Це,швидше, перехід у звичний для ВалеріяІвановича режим "політичноїгібернації”. Тобто заморозки політичноїактивності на даний момент із далекосяжнимиінтересами у майбутньому.

Які це можуть бутиперспективи? Думаю, що це, у першу чергу,зайняти на виборах президента 2015 рокунішу комсомольця-реформатора-метросексуала,яку дуже успішно зміг використати 2010року С. Тігіпко.

Що для цього потрібно?Треба чекати і готуватися. Очевидно, що2014 рік всі претенденти на булаву будутьготуватися до виборів, принагіднополиваючи один одного багном. Ближчедо виборів цілком може виплисти новеобличчя, яке буде красиво казати правильніречі про реформи, євроінтеграцію танеприпустимість радикалізму і т.д. Заумови правильного позиціонування таслабкої альтернативності виборів, можнарозраховувати на те, аби підібрати певнівідсотки розчарованого у всьомуелекторату. Так само, як це зробив 2010року Тігіпко. Ну і вже осідлавши цьогоконика, розраховувати зайняти якесьнепогане крісло.

Що для цього потрібно?Перш за все, аби Хорошковський мігпретендувати на статус нового обличчяв 2015 році, його мають належним чиномпідзабути. Так само як встигли підзабутидо 2010 року Тігіпко. Звісно, це смішно,коли такі люди претендують на званнянових облич, але в Україні це донедавнапрацювало.

Далі, не можна допускатифальстарту, бо якщо розпочати працюватизанадто рано, то цілком можна повторитидолю проекту Королевської. Ні, требаспливати неочікувано, одразу братиелекторат до рук та не випускати йогодо самого дня голосування.

Очевидно, що той факт,що Хорошковський залишив уряд та розпочавкампанію критику уряду на власномуканалі, це якраз і був фальстарт. Історіяіз продажем каналу – це і є спробапозбутися його наслідків.

Підозрюю, що сама пособі кампанія була розпочата персональноз метою вплинути на президента, аби тойповернув Валерія Івановича до уряду.Але згодом стало зрозуміло, що у нинішньогоуряду набагато серйозніша "база”,і тому найкраще зараз дуже сильно несвітитися та не наживати собі ворогів.Продаж каналу – це найкращий спосібкрасиво відійти убік. Причому, не простовідійти, але й показати себе ледьне "жертвою режиму”. Думаю, піарникиВалерія Івановича ще використають цютему свого часу. І не тільки його. Скоробути "жертвою режиму” станетрендом для політиків різного масштабу.

Думаю, найближчим часомне буде у нас в Україні більш непомітногополітика, ніж В. Хорошковський, котрий.За власною доброю традицією, буде сидітиу політичній морозильні, вичікуючи насвій час та шанс. Зрештою, для нього незвикати до подібного стану справ. Зникатиі з’являтися в урядових кріслах – цейого стиль.

Петро Олещук