«Марія Стюарт» Стефана Цвейга – це із тих книжок, які не читаються, а ковтаються. Багато років навіть не підозрював, що захоплююча «романізована» біографія легендарної та міфологізованої шотландської королеви пилиться на полицях нашої хатньої бібліотеки. Тривале післявиборче неробство дало можливість неспішно перебрати зібрання книжок після літнього ремонту, і невідомо звідки вивалився цей томик Цвейга, виданий ще 1992 року. Кілька років тому я з таким самим апетитом поживився його «Марією-Антуанеттою». Цвейг любив писати про сильних жінок, і якби він жив після нас, то напевне, вклався би і в образ Юлії Тимошенко.

Водночас занурився в чотиритомну «Историю англоязычных народов», яка, звісно, не могла обійти й особисту story Марії Стюарт, хоча Черчілль не виказує до неї жодних симпатій. Природно, що йому миліша Єлизавета I, волею якої її шотландській кузині відтято голову. Отож, кілька місяців провів із Плантагенетами, Ланкастерами, Йорками, Стюартами, Ганноверською та Саксен-Кобургською (Віндзорською) династіями. Але найбільше – з Тюдорами, бо наслідком занурення у британську історію стало придбання серіалу «Тюдори».

Побачене в «Тюдорах» змусило попорпатися в «Історії дипломатії» та в Радянській історичній енциклопедії, якої у мене є 5 томів із 16. Два з них позаминулого року купив в букіністичному магазині, а три мені ще 1980 року подарувала мама, придбавши її в книжковій лавці заводу «Склопластик» – чи можна зараз уявити, щоб на заводі була книгарня, та в ній ще й продавали б не макулатуру з цицькастими тітками на обкладинці, а вузькопрофільні енциклопедії?

Крім того, «Тюдори» спонукали порівняти, як ті ж самі історичні сюжети подані в інших стрічках про ті часі. У моїй відеотеці наявні «Ще одна з роду Болейн», «Золотий вік» та «Єлизавета Перша» з неперевершеною Хелен Міррен. Її «Королева» (Єлизавета II) теж під рукою.

Занурившись в тему, як було не погортати «Король говорить» та «Молоду Вікторію»? Заодно подивився фільм Мадонни «Ми віримо в любов» – про короля Едуарда VIII, який зрікся корони заради шлюбу з розлученою простолюдинкою Воллі Сімпсон. (Днями на TVi пропагували іншу не таку романтичну версію біографії короля, здається «Едуард VIII – друг нацистів».)

В моїх британських канікулах знайшлося місце і для «Залізної леді». Фільм вартий того, щоб подивитися його вдруге. Це – спільна заслуга як Меріл Стріп, так і Маргарет Тетчер, чиє «Мистецтво керувати державою» вже куплене й чекає своєї черги. А от Блера читати не хочу.

Такий видався заочний британський місяць. Історією цікавлюся з дитинства, але чим старший, тим більше не розумію, для чого мені тягти за собою цей мотлох знань, нікому не потрібний, бо як сказав хтось із істориків, можливо, Ключевський, «головний урок історії полягає в тому, що ніхто не вчиться на її уроках».

 

Олег МЕДВЕДЄВ