Коли парламент у нас було заблоковано, то з боку парламентської більшості було немало прикладів публічного ниття про те, що, мовляв, заблокований парламент не дозволяє і далі «покращувати покращення», оскільки у них підготовлено чимало законопроектів, голосування за які зможе суттєво підвищити життєвий рівень рядових громадян.

Багато розповідали про мільярди, які начебто зникають у нікуди,через простій «парламентсько-законотворчого комбінату ім. В.В. Рибака», що у мене завжди виникало інші питання, про природу вищеназваних мільярдів, які мають йти на забезпечення життєдіяльності 445 не самих корисних та потрібних членів даного суспільства.

Приміром, затрати на парламент – це і затрати на численну обслугу. Наприклад, армію помічників депутата, які мають виконувати за самого нардеп майже всі його функції. От скажіть будь-ласка, народ обрав законодавця, виплачує йому зарплату, чому він повинен оплачувати ще і його помічників? Якщо депутат занадто зайнятий, занадто тупий та непрофесійний, занадто байдужий до цього – нехай наймає собі челядь за власні гроші. І не треба розповідати комусь, що зібратися кілька раз на рік аби подивитися політичне шоу в прямому ефірі – це настільки важка робота, що на неї неможливо ходити кожного сесійного дня.

І от, коли парламент було розблоковано, всі нарешті змогли переконатися, що парламент і справді готовий до роботи.

Зокрема, парламентська більшість (в особі обраного за списками ПР депутата Є. Сігала) внесла два дуже цікаві законопроекти. Перший з них передбачає встановлення із першого січня 2014 року 25% оподаткування на доходи по депозитам у разі перевищення суми процентів, нарахованої у відповідності з умовами договору, над сумою процентів облікової ставки Національного банку України. Таким чином, вводиться той самий легендарний податок на депозити, яким уже давненько лякають громадян народні обранці. Дуже цікаво, до речі, почитати пояснювальну записку до вищеназваного законопроекту. Найцікавішим є пасаж про те, що «висока дохідність банківських вкладів (депозитів) заохочує  населення до розміщення вільних та зекономлених коштів на банківських рахунках з метою отримання додаткових доходів, замість того, щоб направляти їх на споживання товарів і послуг вітчизняних підприємств і тим самим стимулювати  виробництво». От так, виявляється, що саме високі ставки по депозитам – головна причина того, що не розвивається українське виробництво. У свідомості нардепа, очевидно, отруєній довгим носінням депутатського значка, у українського громадянина існує лише дві альтернативи: класти гроші на депозити та купляти українські товари. Абсолютно бінарний вибір: купувати капці або нести гроші в банк. Усуваючи одну з них, автоматично створюються умови для інших. Те, що громадянин може купляти товари зовсім не українські (і буде їх купляти в наслідок того, що знайти щось українське в Україні – велика проблема), або просто може заховати гроші у літрових банках – це вище розуміння народного депутата. Далі, депутат вважає, що саме високі ставки по депозитам – це причина того, що кредити у нас дорогі. Він, очевидно, думає, що піднімають ставки банки через щедрість та бажання роздавати гроші, а не просто заради того, аби залучити кошти громадян, мотивувати їх бодай якось вкладати у банки в нашій нестабільній, звичній до обдурювання власних громадян країні. Скасуй підстави для мотивації – пропаде і бажання кудись вкладати. І як відсутність вкладів дозволить здешевити кредити?

Але і на цьому продуктивність народного депутата не завершується. Також він вніс законопроект, згідно до якого прямо забороняються депозити у валюті. Уявіть собі, який відтік грошей, паніку та істерію спровокує впровадження цієї норми?

А тепер подумаєте, до чого призведе ухвалення обох законопроектів за нашою доброю парламентською традицією «у пакеті»?

От і думай тепер, від якого парламенту у нас більше шкоди: працюючого чи заблокованого?

До речі, нинішній склад ВР вжене вперше відзначається поданням дуже «змістовних, розумних та корисних законопроектів».

Я вже писав про законопроект депутата-регіонала Царьова про заборону супермаркетів у містах, а також законопроект депутата Бондаренко про заборону оприлюднення інформації про наявну освіту.

І немає найменших сумнівів, що подібна законотворча робота продовжиться. Чого ви ще очкуєте від тих, хто 24 години на добу розмірковують про те, де б ще щось у когось відібрати, комусь щось заборонити?

У цьому контексті боротьба за особисте голосування перестає бути чимось формальним.

Давайте подумаймо, як би розглядав вищеназвані законопроекти парламент попереднього скликання?

Очевидно, їх цілком могли проголосувати пакетом, під кінець дня, кілька «кнопкодавів» під керівництвом штатного диригента, особливо не замислюючись над тим, що вони роблять. Далі б кожен із депутатів, голос якого зробив би легітимним це неподобство, розповідав би, що хтось підробив його картку, сталася помилка в системі і т. д.

За таких умов процедурні питання – питання змістовні. Будь-яка дурість, шкідництво та публічна крадіжка мають бути ідентифіковані, продемонстровані та підтверджені. Країна має знати кожного героя-законотворця і тих, з чиєї згоди це впроваджується в життя.

Як не крути, але від парламенту-конпкодавів шкоди для суспільства може бути більше, ніж від його «простою». Принаймні, поки не вгамується законодавчий геній депутатів від більшості, а він, схоже на те, швидко не зупинить фонтанувати. Тому поки у цьому закладі не змінили персонал, доведеться домагатися максимальної публічності загальної дурості та її індивідуальних проявів.

І це, до речі, задача і для громадськості у тому числі.

Петро ОЛЕЩУК