Напомню, что мною в Фейсбуке были собраны вопросы к Юрию Луценко.

Первая часть его ответов – здесь.

Публикую вторую часть.

***

Сергей Рыжий 

Будет ли Луценко баллотироваться на пост президента Украины?

У 2015 році не буду. Бо не маю повноцінної команди. А без цього йти в Президенти – глупство або заробітчанство. До речі, щоб зрозуміти дійсні наміри вже наявних кандидатів, варто не лише оцінювати їх переконання, наміри і вольовий потенціал, а дізнатися: кого вони планують на посади Прем'єра, Генпрокурора, міністра фінансів, енергетики, внутрішніх справ, СБУ, податкової тощо. Без прямих відповідей на ці питання кандидат в Президенти – це «кіндер-сюрприз», який купуєш і не знаєш, що там усередині – бегемотик чи паперова фітюлька.

Виктор Клинюк 

Юра, Вы в прошлом полевой командир. При выходе на СВОБОДУ сможете ли Вы поднять людей?

Піднятися люди повинні самі. І метою боротьби має бути не перемога «нашого» вождя над «їхнім» паханом, а відстоювання людьми своєї особистої і національної гідності, свободи, перспективи.

Я готовий зайняти своє місце в об'єднанні таких людей. Я готовий, як і в 2000, у 2004, в 2007-му роках знову об'їхати усію Україну і дати людям план дій. Він складний і не одноактовий. Але перемога – реально досяжна. Все решта залежить від тих, хто не хоче скніти у вигрібній ямі Європи.

До речі, об'єднуватися можна і треба і без Луценка:).

Собченко Олег 

Чи усвідомлюєте Ви, Юрій, що «опозиційним» лідерам не потрібне Ваше (і Юліне) повернення у політику, адже тоді всі вони опиняться на «других ролях»».

Якби Ви знали, як я ненавиджу «політику», яка ґрунтується на подібних підозрах, інтригах, кидаловах... Я, звичайно, проти примусових польотів стерхів за вожаком. Але й ґвалт пінгвінів про те, як кожен із них ось-ось полетить – фігня.

Я не хочу цим перейматися, як не хочу й поділу на перші й другі ролі. Все своє життя в політиці я демонстрував готовність поступитися власними амбіціями (2004, 2007 рр.) і вигравав разом із союзниками. І ніколи не шкодую, що не став вище інших.

Було б інакше – я б ніколи не взявся за смертельне для будь-якого політичного рейтингу МВС, ніколи б не об'єднався із «Нашою Україною», промовчав би в кущах під час президентської кампанії 2009 року. І сьогодні був б не в тюрмі, а в депутатах. Але то був би не Луценко. Бо для мене влада, посада не є сенсом політики, а лише інструментом. Це – не нагорода, а міра відповідальності.

І ще, я звик думати, що так само ведуть політику мої колеги. Часто я помилявся, інколи – жорстоко. Найважчий удар завдали «тушкани» «Народної самооборони», які за добрі гроші здали мене і країну вцілому в тюрму. Але, по правді кажучи, мені їх шкода, як шкода биту життям проститутку – «плечову» на автотрасі. При цьому я не вмію виправдовувати зрад вождів – чи Мороза у 2007-му, чи Ющенка у 2008-му. У такі моменти плюю на посади, вважаю найголовнішим залишатися самим собою. Я відкрито люблю і відкрито ненавиджу. Але ніколи не ношу каміння за пазухою. З каміння краще будувати разом за спільним проектом.

Ігор Галактіонов 

Пане Юрій, поважаю Вашу принциповість! Що, на Вашу думку, заважає парламентській опозиції мати таку саму бескомпромісну позицію щодо режиму?

У ІХ столітті на папський престол у Римі пробралася жінка, так звана "папесса Іоанна". Кажуть, з тих пір кожного Папу на спеціальному стільці з отвором перевіряють на предмет наявності чоловічих ознак. Тут є над чим подумати опозиційному електорату:).

Владимир Кореняк 

Какие приветы для Ющенко?

Ніяких. Ця сторінка для мене перегорнута. З огляду на результат останнього парламентського походу лже-месії, з ним уже всі все ясно.

З цього приводу анекдот. Зустрічає П'ятачок Вінні-Пуха. А в того вся морда в лайні. «Що з тобою, Вінні?». «Розумієш, П'ятачок, виявляється, що дупло, де живуть мухи, зовсім не таке, де живуть бджоли».

Leonid Savtchenko 

Почему донецкие не трогают Ющенко?

А де ж вони потім знайдуть ще одного такого зручного для Партії регіонів політика?

Oleksandr Piddubnyi 

Не жалеет ли Юрий,что в свое время не посадил нынешних деятелей?

Шкодую. Бо як правильно пише Ліна Костенко, «непокаране зло регенерує себе». Але це було не в моїх силах. Порушення кримінальної справи щодо урядовців, чиновників, депутатів – виключна компетенція Генпрокуратури. МВС надало тисячі необхідних для цього матеріалів. На виході – нуль справ і депутатство генпрокурорів чи членів їх родин по списку ПР.

Собченко Олег 

Як Юрій ставиться до судів Лінча в сучасній Україні.

Відчуваю, що така загроза дедалі стає серйознішою і нічого доброго в тому не бачу, це ознака демонтажу держави, яка починається з культури і справедливості. Тому ключове завдання майбутньої української влади – підтримка національної ідентичності та забезпечення справедливих судів. Зокрема, через виборність голів 27 апеляційних судів (ну можна ж навіть у нинішній Україні знайти 27 чесних людей!) з великими повноваженнями аж до зупинення рішень своїх підлеглих та розширення випадків застосування суду присяжних (це – не тільки більша справедливість, але й школа відповідальності для громадян!).

Lisa Litvinenko 

Питання: Чи у сучасній українській політиці є дійсно політичний лідер, який міг би харизмою, характером, розумом вплинути на усунення з влади ПР і «иже с ними».

На волі – немає. Але будуть.

Olexandr Muliar 

Будучи міністром, на одному з савік-шоу, пан Юрій сказав, що знає, яким неправедним шляхом Ахметов здобув свої мільярди, але зараз Ахметов виправився (меценат і тому подібне). Запитання: як зараз пан Юрій ставиться до бувших бандюків, які «подобрішали», і чи мають вони «звітувати» за свої колишні вчинки?

Це – складне питання про ставлення до олігархів, які виникли в 90-ті на пострадянському просторі. З одного боку, вони використали дірки в законодавстві та отримали колосальні виробничі активи за безцінь. Хоча, хто може оцінити, скільки тоді насправді коштував той чи інший завод на грані або й в стані колапсу.

З іншого боку, вижили і стали мільярдерами не всі, хто хапав «нічийне» майно, а лише найрозумніші, здатні до високої управлінської та бізнес-діяльності. Сьогодні олігархічні бізнес-імперії – найбільш просунуті в плані світового рівня менеджменту, технологій тощо. Багато в чому саме від них залежить технологічна трансформація української економіки. Але! Але суспільство не сприймає їх як повноцінних власників. Більшість українців справедливо вважає їх капітал, м'яко кажучи, нечесним. Який вихід? Днями я прочитав книжку Н.Геворкян, М.Ходорковського «Тюрьма и воля». Там знайшов підтвердження своєму баченню розв'язання цієї проблеми. Виявляється, М.Ходорковський, який теж пройшов дорогу від «хапка» на залогових аукціонах 1996 р. до ультрасучасного ефективного комплексу ЮКОС, у 2003 році від імені колег-олігархів пропонував російській владі за прикладом податку на «порив вітру» Б.Блера в Британії виплатити одноразову компенсацію за нечесні умови приватизації в спеціальний фонд, який під контролем громадської наглядової ради використовувався би на глобальні соціальні проекти. Це дало б суспільне визнання крупного капіталу і зняло би олігархічний бізнес з гачка влади. Російська влада на це не пішла, обравши шлях тіньової реприватизації під «пітерську команду». У наших олігархів аналогічна перспектива. Або ділитися із суспільством тут, в Україні, для легітимізації своїх капіталів і сплата всіх податків. Або ж рано чи пізно – шлях Березовського чи Ходорковського.

Алла Чула 

Хочу запитати у Вас, як Ви бачите цю ситуацію, що склалася? Чи вона може бути революційною? Чи може є якісь інші важелі для зняття цього огидного режиму мирним шляхом??Хоча я сама в це не вірю Але Ваша думка конче потрібна. Її чекають мільйони українців. Чекаємо Вас на свободі. І знайте, що такого Трибуна, яким є Ви, нам не вистачає. А казали, що хам тупий Але ж із 46 мільйонів знайшов саме Вас і Юлю Хай щастить! Ми разом!

Ситуація в Україні дуже важлива. У нас навіть не Білорусь. Там є проблема виживаючого з розуму диктатора і заляканого в основному населення. Але ситуація зміниться, в гіршому випадку – через похорони державного рівня.

У Росії все гірше, там править могутній союз силовиків. У нас – найгірше, бо владу захопила мафія, що підпорядкувала своїм інтересам і силовиків, і олігархів, і чиновників.

У мафії немає ні переконань, ні плану розвитку країни, влада взагалі і кожна посада окремо розглядається як зверх прибутковий фінансовий інструмент. Тому логічним є поступове поглинання олігархічних кланів в ім'я всевладдя так званої «Сім'ї». Це остаточно вбиває конкуренцію економічну (середній клас) і політичну (опозицію).

Єдина загроза цій системі – громадянське повстання. Саме тому Сім'я намагається взяти під контроль ЗМІ (наїзд на Хорошковського, Коломойського), аби вбивати голову людей радянську матрицю небажання брати відповідальність на себе, обмежуючись кухонними та інтернетними матюками на владу та всіх політиків разом.

Зрозуміло, довготермінова муміфікація межигірської Сім'ї неможлива. На відміну від РФ у неї немає ні мізків, ні нафтодоларів, ні клерикально-ксенофобської ідеології «Руского міра». Але падіння нинішньої української влади з організаційних та економічних причин веде до здачі України в «Мутний союз».

Тому я бачу стратегію для демократичних сил України через досягнення двох ключових цілей:

1) вступ України в Асоціацію з ЄС, що юридично унеможливить втягування нас в Митний союз Кремля (зокрема, через референдум ім. В.Медведчука),

2) самоорганізація проєвропейських сил у вигляді надпартійного демократичного руху з метою усунення мафії від влади. Дуже хотілось би, аби це відбулося мирно і цивілізовано, через кампанію 2015 року. Хоча все залежатиме від ступеню нашої переваги, організованості і рішучості.

Sergey Marchuk 

Без участия народа перемены невозможны. Но народ – неоднороден: часть хочет в ТС, другая часть в ЕС. Причем, обе части неактивны и хотят, чтобы кто-то сделал все для них. Какими средствами сегодня можно резко активизировать и заставить действовать ту часть народа, которая «за ЕС»?

Зараз Україна в точці вибору історичного шляху розвитку. Доля стукає в наші двері. Все дуже нагадує 1989-1991 роки. Взагалі, якщо підняти масштаб, стає очевидним, що набуття Незалежності у 1991 році та нинішній шанс набуття єврочленства – єдиний процес. Відтак і способи досягнення мети приблизно однакові.

І тоді, і зараз найважливіше не позиція офіційних структур, а слово інтелектуалів і дія мас. Тоді це набуло форми Народного Руху, в якому об'єдналися провідники ідеї незалежності. Зараз є потреба в, умовно кажучи, Європейській Платформі, як організаційного центру авторитетних інтелектуалів, експертів, громадських активістів. Як і в часи НРУ, важливим є надпартійність та соборність руху. Будь-який голос за Європу має вітатися. Андрухович має виступити разом із Курковим. Ба, більше, потрібен і голос Хорошковського з Ахметовим. Маніхейська (і цілком мазохістська) політика безглуздого протиставлення Сходу і Заходу України – табу.

Що є завданням Європейської Платформи? Перше – пояснення, що таке ЄС і що таке Митний Союз. Логіка проста – Україна має бути там, де кращі стандарти демократії, вищі соціальні програми, сучасніші технології. Друге – тиск на Уряд для виконання плану реформ, відомого як «19 пунктів Фюле». Цілком погоджуюся, що без підтримки народу Європа недосяжна.

Для масової активізації важлива ідентифікація цього руху Європейської Платформи. Сьогодні багаточисельні прихильники євровибору почуваються як той шопенгауерівський герой, що блукає містом, в якому всі годинники показують невірний час, і маючи переконання, що його власний годинник – правильний, він замикається у собі. Відчуття, що людей із вірним часом – мільйони, окрилює. Згадайте піднесення Києва, коли помаранчеві стрічки на одязі, на автомобілях і навіть на дитячих візочках створили атмосферу солідарності та впевненості у собі!

Не варто фантазувати навколо форм активності. Все вже перевірено українською практикою – від поїздів дружби і мітингів-концертів до ланцюга єдності через всю Україну.

Аби було бажання вийти з інтернет-окопів. Зараз саме той час, коли самодіяльність страшніша для влади за інакодумство.

Наталія Сікевич 

Чи підтримуєте Ви ідею виборності суддів і прокурорів територіальною громадою з можливістю їх відкликання громадою?

Об'єктивний, незалежний суд ключова проблема України. Без цього неможливо змінити ситуацію з фабрикуванням справ в прокуратурі, міліції, податковій. Без цього не зупинити рейдерство, мажорство, держрекет тощо. Навіть право на мітинг та на не цензуровану інформацію залежить від ступеню незалежності суду.

Я вважаю, що треба: 1) провести правову люстрацію судів через відсторонення суддів, які приймали рішення, визначені Європейським судом порушенням прав людини, 2) треба посилити громадський контроль за судами.

Але обирати всіх суддів територіальною громадою – нереально. Уявіть собі усвідомлене (!) голосування в селищі Чорториївка за кожного з суддів кримінального, господарського, адміністративного судів.

Моя позиція полягає в тому, щоб ввести виборність або відсторонення голів 27 Апеляційних судів на відповідних територіях. Одночасно ці керівники мають отримати додаткові повноваження аж до скасування очевидно протизаконних рішень своїх підлеглих з передачею справи іншому судді, визначеному комп'ютером. Цей механізм – реальний. Ну можна ж знайти на всю Україну 27 людей, які не продаються. І можна організувати громадський контроль за їх діями. Якщо цього мало, можна також ввести право відсторонення рядових суддів через рішення 2/3 депутатів обласних та районних рад. Треба міркувати, шукати механізми очищення.

Але неможливо спокійно спостерігати за відкритим псевдосудовим бізнес-фарсом, який має з судом спільне лише в двох зовнішніх атрибутах – мантії та гербі.

Наталья Панина

Чому ЄС не запроваджує санкцій проти тих хто знищив українське правосуддя? Чи знав Юрій Віталійович,як політик, що треба було робити,щоб унеможливити попирання прав і свобод громадян країни, бо це ж проблема не одного дня чи року? Чому не вдалось розігнати харківську шайку,у котрої проблеми і з текстом і з смислом того тексту? Спасибі.

Я відчуваю вину перед Харковом. Це була єдина область, де я не зміг принаймні мінімізувати свавілля і корупцію в погонах. Кадрова політика в Харківському облУВС у мене не вдалася ні в першому, ні в другому заході на посаду. Швидко виявилося, що місцеві висуванці – куплені на корню. Один генерал у 2008 році навіть доповідав мені про свою "боротьбу" з Гепою прямо з його кабінету, за що і був знятий. Київські кадри потрапляли в тотальну блокаду і навіть після кількох переатестацій не змогли оздоровити ситуацію.

Звичайно, все впиралося в Гепу, який використовував багаточисельні кримінальні угрупування і ресурси величезного міста. Порушення кримінальної справи проти нього як посадової особи – компетенція прокуратури. Тамтешній прокурор чесно зізнався, що не може цього зробити та й не вірить, що справа витримає хоч тиждень в умовах скуплених Гепою судів.

Я звернувся за допомогою в ГПУ, адже Харків тоді був єдиним облцентром, явно захопленим криміналом. Потрібний напрямок роботи в ГПУ очолював Р.Кузьмін. Разом ми заслухали слідчих з Києва і Харкова. Справ було з півтора десятка. Особливо пам'ятаю справу депутата Харківської облради Н., якого за поставку неякісної наркоти найманці Гепи і Допи побили і відрізали вуха. Потім на цього кадра вийшов, здається, сбушник, який записав потрібні слова, що той готовий помститися. Через день жертва вже була в камері по підозрі в замаху на Гепу.

В міліцейських матеріалах були всі необхідні покази, щоб покарати організаторів. Жертва впізнала і організаторів, і виконавців. Були знайдені виконавці з банди «Джонсона», були отримані покази одного чи двох з них, були і покази свідків, які бачили злочин і Гепу з Допою, які віддавали накази. Не було тільки ножа, яким різали вуха. На цій підставі Р.Кузьмін заявив про неможливість притягнення Гепи і Допи до відповідальності. Це звучало як знущання. Особливо зараз, в світлі справ проти Тимошенко.

Роман ШРАЙК