Сьогоднішня ситуація на дорогах міста – чудова ілюстрація до розмови про те, чи коштують транспортні послуги тих грошей, які за них платять львів’яни. Авжеж, звірський кількаденний снігопад у середині березня – форс-мажор, який може трапитися і у Львові, і в Ліхтенштейні чи Брюсселі, й застрахуватись від нього годі. Та, стоячи засніженим горбочком посеред сотень таких самих засніжених, що вже другу годину марно видивляються, чи не вигулькне з хурделиці щось жовтеньке, я не міг не констатувати, що маршрутних таксі на дорогах міста менше, ніж зазвичай.

І таку ситуацію я бачу щоразу, коли на вулицях злива, снігопад, ожеледь. Можливо, якісь із них зламались чи забуксували на стоянках, можливо, деякі стоять у тягнучках у центрі. Хоча, думаю, частина просто не виїхала, бо дискомфортно й не надто вигідно повзти засніженими дорогами, час від часу викидаючи в сніг пресованих пасажирів. Адже, як ми знаємо від самих перевізників, дві гривні – тариф невигідний. Ось якби три…

Сьогодні я б заплатив і тридцять, якби останню трикілометрову ділянку моєї дороги на роботу (Новий ЦУМ – Шувар) мене провезли в нормальному, сухому, не розчавленому стані. Але такої опції не було, й третя пересадка не вдалася – від Стрийської довелося брьохатися пішки, залишивши на перехресті сотню розгублених братів по нещастю. Яких, до речі, можна було б закинути на Сихів одним великим автобусом.  

Насправді все просто: у дні, коли пасажирам важко, автобусів на дорогах має бути більше, а не менше, ніж зазвичай. Тому що про пасажирів треба дбати.

Пасажирські перевезення – це соціальний бізнес, і він повинен бути відповідальним перед суспільством і громадою, яка надає перевізникові право працювати на своїй території. Не можеш нести відповідальність, сходиш з маршруту, не забезпечуєш графік руху, боїшся снігу й дощу – здай ліцензію.

На мою думку, за підсумками цієї зими міська влада зобов’язана забрати право перевозити львів’ян у компаній, які показали себе байдужими до потреб пасажирів. Від тих, хто прийде на місце цих перевізників, міська влада має вимагати відповідальності. Зокрема й додаткового транспорту в години пік. Не кажучи вже про не-куріння в салоні, відсутність шансону, хамства і так далі. І контролювати наявність цієї відповідальності, у разі її відсутності здійснюючи ритуальний копендупен.

Тоді й поговоримо про три гривні. До речі, в мажорському Києві проїзд у комунальному автобусі  - чистому, новенькому,  пунктуальному аж до хвилини, - коштує одну гривню п’ятдесят копійок. І, хоч що там мій колега Володимир Павлів каже про хамство киян, «проходь сука в салон» там не почуєш.

Отар Довженко