Коли читаєш Державну програму енергоефективності на 2010-2015 рр., знаходиш в ній абсолютно чіткі, чорним по білому прописані цифри фінансування заходів з бюджету країни, які, за задумом авторів, мали зменшити енергоємність українського ВВП на 20% до 2015 року. А саме:

2010 рік – 600 млн. грн.

2011 рік – 910 млн. грн.

2012 рік – 820 млн. грн.

2013 рік – 1,77 млрд. грн.

2014 рік – 1,77 млрд. грн.

2015 рік – 1,85 млрд. грн. 

Всього з державного бюджету мало бути виділено 7,7 млрд. грн. при загальній вартості програми в 346 млрд. грн. Передбачалося, що основну частину коштів вкладуть приватні інвестори, а ще трішки допоможе місцева влада.

Нічого не нагадує?

Приблизно ж такою за своїм оптимізмом, співвідношенням державних та приватних інвестицій є Державна програма активізації розвитку економіки на 2013 – 2014 рр. З бюджету – крихти, з інвесторів – все інше. Декілька років – і все буде супер, економіка почне зростати набагато швидше, ніж зараз. Принаймні, так обіцяють.

А що в реальності?

Не буду загадувати наперед, але всі тверезомислячі люди можуть самі зробити висновки, коли подивляться на те, як в Україні виконуються державні програми.

В 2010 році Державна програма енергоефективності була профінансовано на 185 млн. грн.

В 2011 році – 318 млн. грн.

В 2012 році – 502 млн. грн.

В цьому році, як повідомив Уряд сьогодні, буде виділено 325 млн. грн. При тому, що ця цифра мала бути більшою в 5 раз!   

Тобто, записано – 4,1 млрд. грн. за чотири роки. А по факту маємо 1,3 млрд. грн.

Це аж ніяк не статистична похибка. Це українські реалії. Пишемо одне. Робимо – зовсім інше. Можливо, саме тому обіцяне покращення – суто телевізійний феномен. В реальному житті його ну аж надто складно відшукати.     

Иван НАДЕИН