Бо байдуже, хто Президент, важливо, хто його виборець...

Вчорашнє так зване «виїзне» засідання Верховної Ради черговий раз продемонструвало в якій країні ми живемо. По-суті, українців для яких важливі демократичні цінності, гідність та своя країна відтиснули в Шервудський ліс. Всі ми поза законом! Це треба розуміти.

Будемо за це критикувати політичну опозицію? Це найлегше. В політичному опозиційному середовищі завжди можна знайти поживу для найдошкульнішої критики. Це відомо мені як журналісту, а особливо, як екс-кандидату від «Батьківщини» на минулих виборах. Я бачила з середини кухню львівської опозиції. О, там вистачало і бруду, і зради і нікчемності. У мене така колекція особистих образ, що в критиці,чесно кажучи, могла би переплюнути навіть Олеся Донія.

Але натомість я закликаю підтримати політичну опозицію – фанатично (я навіть не побоюся цього слова).

«Януковичі» нині переконалися, що старий перевірений донецький принцип «ламати через коліно» працює, ще й як. Що цьому можна протиставити? Єдиний варіант – вибори Президента 2015 року за підтримки Майдану!

І, що найголовніше не важливо, хто в результаті цих виборів буде обраний Президентом, важливо, хто його обере!

Важливо, щоб Президента України обрали, ми, люди без рабської психології, які вважають себе громадянським суспільством, ті кому важливі цінності демократії, ті кому болить Україна.

Адже наш обранець змушений буде годити нам, щоб втриматися на плаву. А якщо ні? Кого ми породжуємо, того ми можемо і вбити.

В 2004 Майдан посадив Ющенка на Президентське крісло. Він не виправдав сподівань своїх виборців і де він нині? Політичний труп!

А ось Віктору Януковичу це не загрожує. Він страшний саме своїм виборцем. Бо його виборець не такий,який був у Ющенка. Це страшно, що виборець Януковича сприйме все що буде робити його вождь. Наталка Соколенко, якось розповіла, що на одному застіллі в Донецьку, вона спитала жіночок, а як вони ставляться до того, що Віктор Федорович сидів за зґвалтування. «сочла б за честь», – відповіла одна дама. З таким виборцем Януковичу море по коліно.

Сьогодні «януковичі» підчистили парламент від опозиції. А завтра, наприклад, син Федоровича приватизує українські родовища газу. Населенню буде автоматично підвищена ціна на енергоносії. Люди кинуться за субсидіями, але вже зараз субсидії не видають тим, хто має земельний пай. Тому люди кинуться продавати сільськогосподарські паї, всі землі опиняться у «сімейних». В результаті, населення, обкладене високими податками і комунальними платежами стане слухняніше. Злидні ж бо не протестують! (І це треба завжди пам'ятати аполітичним громадянам – диктатура це не лише політичні репресії, це також економічні репресії).

І хіба в нинішніх умовах, хтось може гарантувати, що описаний вище сценарій є неможливий?

Ніхто не може. Бо той сценарій, ще й як можливий.

Насправді, страшно сподіватися лише на здоровий глузд та гуманізм вождя, якого з кожною хвилиною все більше розбещує монопольна влада. Страшно сподіватися лише на фобію цього вождя перед Майданом, за кілька років вона може розсмоктатися.

Повторюся це дуже страшно. Нині ми майже Європа, а завтра можемо бути майже Чечня. Не можна легковажити, цей шлях можна пройти дуже швидко. І багато наших людей бачило Європу, а ось Чечню не бачили. Даремно, можливо було би більше відповідальності в кожного за свою країну.

Тому Януковича треба прибирати в 2015 році. Інакше буде пізно.

Треба забезпечити перемогу кандидата від опозиції. Комусь може не подобатися «Батьківщина», «Свобода», «Удар» та їх лідери. Але нічого нового так швидко не з'явиться. А якщо з'явиться то не пройде випробування часом. Тому мусимо підтримувати тих, що є і надихати їх на боротьбу, а не знищувати критикою.

Їм теж не просто. Однак всі ми пов'язані – вони потребують нашої підтримки, а ми потребуємо їх.

Підтримати нині політичну опозицію – це боротися за себе. Звинувачувати опозицію в слабкості, це розписуватися у власній слабкості. Бо лише підтримка громадянського суспільства зробить політичну опозицію сильною, а особисті риси політичних лідерів це другорядне.

Треба радіти, що українське суспільство має лідерів опозиції. Яценюк, Тягнибок, Кличко, кожен з цих трьох має чималу електоральну підтримку і є сильним.

Яценюк – хіба він не продемонстрував внутрішню силу, коли вибрав шлях опозиції? Хіба Яценюк не зміг би вписатися п'ятим чи сьомим віце-прем'єром в уряд Азарова?

Тягнибок – він продемонстрував велику силу, коли зберіг радикальну партію «Свобода» в ті часи, коли вона не долала парламентський бар'єр і була нецікава і не потрібна суспільству.

Кличко зміг те, що не вдавалося нікому – мати підтримку мешканців східного регіону країни (справжня підтримка чимала, результат на минулих виборах був істотно занижений фальсифікаціями).

Їх трьох є за що критикувати. Проте краще їх підтримати. Їм також важко, вони також перебувають в стані песимізму та зневіри, і дуже страшно, якщо вони піднімуть лапки і вирішать, що треба влаштовувати життя при Януковичі.

А ще є Юлія Тимошенко. Для громадянського суспільства, вона є найціннішою. Вона цінна своїм досвідом і навіть своїм ув'язненням. Вона отримала жорстокий урок. І абсолютно очевидно чому вона збирала десятки тисяч людей, коли виступала на майданах країни, і чому лише кілька тисяч приходить підтримати її ув'язнену. Тому, що вона була обраницею громадянського суспільства. Її прихильники не визволили її з в'язниці, бо досі не забули корупцію в часи уряду Тимошенко, не забули продаж місць в списках «Батьківщини», не забули таких діячів, як Губський, Яценко тощо.

Цього не треба забувати ніколи, але треба зрозуміти, що політик, який отримав такий урок вже знає куди веде той шлях і навряд чи на нього ступить знову.

Це велика цінність, що України має опозиційного політика з таким суворим життєвим досвідом. Це той лідер, який потрібен громадянському суспільству.

Я писала багато критичних статей про прем'єра Тимошенко, але нині її свободу, я готова поміняти на власне життя. Якби я знала як даний обмін здійснити, я би не задумалася. Бо я особисто Януковичу та його клану не загроза, а Тимошенко загроза.

Штурм харківської Бастилії потрібен не скільки Тимошенко, він потрібен мені, і впевнена всім тим, хто вважає себе громадянами.

Бо найбільша цінність в житті кожної людини це її гідність. А диктатура і людська гідність це речі несумісні. Бо найголовніша цінність, яку кожен українець мусить залишити в спадок дітям, це не будинок і рахунок в банку, а власна країна.

І щоб не втратити гідність і країну нині не має іншого шляху, як лише підтримувати опозицію. Не чекати, що хтось нас організує і кудись покличе, самим проявляти ініціативу. Не подобаються акції опозиції? Треба їх вдосконалювати. І їх можна вдосконалювати. Головне пам'ятати – відповідальність не на опозиції, вона лежить на кожному з нас. І краще, зціпити зуби, і стати під прапор «Батьківщини», «Свободи» і «Удару», ніж безчесно осторонь спостерігати, як летить в прірву твоя країна.

Тетяна ЧОРНОВОЛ