Я давно знаю і поважаю Савіка Шустера. Він талановитий журналіст і медіа-підприємець, людина надзвичайно досвідчена та освічена.

Я з повагою ставлюся до більшості з народних депутатів України. Скоріше навіть до їхніх виборців. Адже парламент – це влада представницька, де представники народу обговорюють (тому і парламент – від французького слова parler – говорити), як ефективно розвивати країну.

Мені також подобаються люди з самоповагою.

Думаю, Савік, який розділяє ті самі цінності, не образиться на цей текст, який про те, чому ми, народні депутати України, вирішили залишити студію каналу Інтер.

Програма Шустера – це телевізійне шоу, де політики часто під впливом режисерських провокацій демонструють не найкращі свої якості. Вони кричать, перебивають один одного, переходять з однієї теми на іншу і до того ж так швидко, що глядачі за ними не встигають. Тому у мене останнім часом не було великого бажання брати участь у цій програмі. І це не вина Савіка, програми якого свого часу відкрили українцям саму можливість політичної дискусії. Це вина тих, хто затверджує формати, ставить завдання ведучим та і самих політиків. Адже часто доводиться чути: «Так, нам не подобаються шоу Савіка, але це єдине місце, де ми можемо висловитися на таку широку аудиторію».  Мої колеги не відчувають, що висловлюватися можна гідно, а можна і не помітити, як перед мільйонами глядацьких очей поступово перетворюєшся на блазня.

Минулої п"ятниці я не збирався йти на програму. Я виїхав автомобілем на Харків, і вже в дорозі мені зателефонували колеги по фракції і попросили розвернути машину, щоб увечері бути у Савіка. Я не міг відмовити людям, які у цей день зустрілися у Харкові у черговий раз з містечковим хамством людини, яка вважає себе мером цього міста.

У студії сидів Олесь Бузина. Я вважаю свободу слова головною цінністю. Тому це право ведучого запрошувати тих, кого він хоче. Але моє право не брати участь у програмі разом з автором книги «Вурдалак Тарас Шевченко». Думаю, причини можна не пояснювати. Мене попередили, що тема стосуватиметься Луценка та громадського руху, який він засновує. Натомість, те, що відбувалося в студії не можна назвати ані обговоренням, ані дискусією. Постійні крики мого колеги Олега Ляшка, виступи із зовсім інших тем, іронічна посмішка ведучого, який не зупиняв цього «колоритного» базару, робили не можливим або безсенсовним знаходження у цій студії для людей, які прагнули змістовної дискусії. Так, таке шоу теж має право на існування. І є люди, які хочуть брати в цьому участь. Я не хочу.

Студію Савіка уже після опозиціонерів залишив і Дмитро Табачник. Сталося це після того, як Ляшко почав дулі йому крутити. Дискусія з Табачником справді могла бути цікавою. Я зателефонував перед ефіром до Лілії Гриневич, голови профільного комітету Верховної Ради, щоб обговорити список питань, які перед Табачником потрібно поставити. Зарплати вчителів, зміни у тестах ЗНО, хто і як друкуватиме підручники, автономність університетів – про все це я планував запитати у Дмитра Володимировича. Переконаний, що глядачеві наша дискусія була б не менш цікавою, аніж дулі Ляшка. Але це програма саме про ці дулі. Це шоу, яке, як це не дивно, ображає і мене, і Табачника, і глядача. Тому ми і пішли всі разом.

Є певний рівень, нижче якого люди, що поважають себе та інших, опускатися не можуть. Від Савіка вимагають опуститися і потягнути вниз і політиків, і глядачів. Ми не дали цього зробити. Опозиція знову продемонструвала єдність, яку навіть за сценарієм цієї програми планувалося розхитувати. Мої колеги по «Батьківщині» Олександра Кужель, Сергій Пашинський, колега з «Удару» Валентин Наливайченко та свободівець Олег Сиротюк спільно прийняли рішення залишити студію. «Куди ви йдете? Це ж єдине місце, де ви ще можете висловитися!»- переконували нас редактори. На це і розрахунок. Власники каналу вважають, що опозиціонери все одно будуть прагнути потрапити у будь-який ефір, навіть якщо ціна цього ефіру – приниження та маніпуляції. Я переконаний – це помилка. Нехай маніпулюють тихо самі з собою. Ми повинні узгодити між депутатами опозиційних фракцій власну інформаційну політику і те, чи братимемо ми участь у маніпулятивних програмах.

Дехто говорив мені, що «Батьківщина», «Свобода» та «Удар» повинні зробити з цього приводу спеціальну заяву. Я проти. Інтер – приватний канал, який, хоч і частково належить главі адміністрації президента, все ж таки має бути незалежним, і в його роботу ми втручатися не можемо. Савік може запрошувати кого хоче і вести програми у манері, яка йому подобається. Але наше право – не брати участі у клоунаді і навпаки – підтримати Савіка, якщо він захоче повернутися до змістовного формату.

Ми повинні також якомога швидше створити суспільне мовлення. Українці мають право отримувати серйозний звіт про діяльність обраних ними депутатів без олігархічних маніпуляцій. Один з таких законопроектів ми розглянемо на комітеті з питань свободи слова Верховної Ради уже у цю середу.

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ