Учергове мчала зі Львова до Києва, в останню хвилю згадавши, що забула «Кобзаря». У першій-ліпшій львівській крамниці кинула до торби майже на туалетному папері видруковані скарби герметично-розпростореного українського духу із зазначенням, що це – Харків ТОВ «Видавництво «Аргумент Принт», 2012 рік. Розгорнула книгу по дорозі до Холодного Яру, де у квітневі дні віднедавна, завдяки Історичному клубові «Холодний Яр» на чолі з невгамовним Романом Ковалем та заплідненій нововідкритою історичною правдою про Холодноярську Республіку 1918-1922 років як війну з нашим одвічним ворогом Російською державою, -збирається вільна українська спільнота.

З обуренням виявила, що в цьому бездарно-нікчемному виданні «Кобзаря», з огляду не лише на дизайн, якість паперу та відсутність елементарного наукового апарату через необхідні примітки і систему подання творів, нема знакових текстів «Розритої могили» та «Холодного Яру». Якщо, за Шевченком, з «Холодного Яру» «повіє огонь новий», то на мене повіяло мертвим совком «з красним побєдним знамєнєм» зі звичною кастрацією Кобзаревих творів як повною панікою перед його неосяжним виміром свободи та націєцентричною парадигмою організації суспільного життя. Згадалася і цьогорічна заборона місцевих холуєрабів у Шевченкових Моринцях читати «Розриту могилу».

Водночас це ретро совка дає нам наснажливі позитивні уроки у визначенні національних та державницьких пріоритетів: ідеологія – це визначальна сила у побудові держави, і найкраще вона виписана у більшості політичних творів Шевченка як Божої настанови поетові. Не випадково свого часу київський генерал-губернатор часів Тараса казав, що з його праху «виродилась ціла зграя шалених сепаратистів». Отож саме на актуалізацію та реалізацію Шевченківських державних максимів маємо працювати. Дякуємо орді та холуям за те, що вони про це нагадують нам у звичний для перестрашено-ницих спосіб: заборонити, вилучити, приховати. Всі ці вилученоприховання мають стати компасом для нації в нарощенні націєцентричної ідеології, концентрація якої у творах Шевченка рівна липневому сонцепікові. Звісно, не кожен здатен витримати таке палюче сонце, тому зовсім не кожен є Шевченком чи провідником нації. І не кожна доба дарує народові Шевченків і не кожен шмат землі наснажений такою повстанчою енергетикою, як Черкащина. Знаково, що при в'їзді у цю наймістичнішу духовну гору нашої батьківщини зауважено, що це «земля Богдана і Тараса».

Черкащина породила Коліївщину 1768 року – народне повстання проти польського гніту. Через розповіді Шевченкового діда-гайдамаки різнорідна матеріяльна зброя у руках повстанців переплавилась у вогненні слова Тарасових «Гайдамаків» 1841 року. Сталася видозміна історичної енергії: через плин часу матеріяльний протест «з коліями у руках» (розумій «освяченими ножами») утілився у Шевченкове повстанче слово, що, як відомо, зробило коперниківський переворот у національному самоусвідомленні українців. Що не могли зробити «освяченими ножами», то робить сьогодні подекуди заборонюване Шевченкове словомислення. Не випадково казали мудрі латиняни, що держава твориться мистецтвом та війною. Тому з того самого Холодного Яру 1918 року повіяв знову «огонь новий» у битві з московсько-більшовицьким окупантом, який і досі порядкує на нашій землі не лише через чинну кримінально-українофобську владу, але і через всюдисущу ментальність раба-пристосуванця. Мабуть, не випадково черкаські села Медведівка, де народився славний Максим Залізняк – провідник гайдамаччини, та село Мельники, де народився славний провідник Холодноярської Республіки Василь Чучупак, – поряд.

Отож не забуваймо про циклічність історії і Шевченків вирок:

«Ви – розбійники неситі,

Голодні ворони.

По якому правдивому,

Святому закону

І землею, всім даною,

І сердешним людом

Торгуєте?»

Ірина ФАРІОН