Тема виборів Київського міського голови не знімається з порядку дня. Це природно. Важливе і обрання конкретної людини, і політичний загальнодержавний підтекст цієї події.

Шкода, що О.Попов – представник ПР. Це йому заважає на виборах, не зважаючи на те, що впродовж тривалого часу в Києві не було кращого господаря. При всіх звинуваченнях на його адресу цього не можуть заперечити кияни, що тверезо порівнюють діяльність нинішнього керівництва з діяльністю хоч би (обраної киянами) «молодої команди». Гадаю, однак, що в столиці керувати її господарством важко, тут нашаровуються інтереси багатьох впливових кіл. Тому їхні можливості впливати на забудову, розпорядження майном тощо «вилазять» висотками в зовсім недопустимих місцях, безглуздим відведенням земель тощо. Київ, зрозуміло, не Комсомольськ, де авторитет мера О.Попова був незаперечним.

Проникнення в ЗМІ дискусії в опозиції щодо спільної кандидатури теж не випадкове. Це спосіб привертання уваги до опонентів влади. Дещо осторонь такої потреби з’являється в дискусії постать П.Порошенка. Осторонь тому, що він-же опозиція. Хоч і не влада. Він самодостатній. При його згоді балотуватися підстави і шанси він має великі. Причому, без чиєїсь, в т.ч. опозиційної, підтримки. Дискусія в просторі «трійки» довкола кандидатури П.Порошенка – це дискусія для підтримки значимості «трійки». І тільки. І найкраще це відчувають самі дискусанти, в котрих реальної, потрібної місту кандидатури немає. В цьому суть колізії.

Звичайно, якби парламент спромігся нині на важливе рішення – поєднання посад мера і голови адміністрації Києва, змінилася б і орієнтація дискусії. Але щоб так сталося, потрібно і владі думати не про вибори, не про політичні розклади, а про інтереси киян. Можливо тоді виборці менше б зважали на політичний підтекст ситуації. В даний момент вони заложники цієї ситуації.

Alexander Moroz