Як Ви думаєте, в якій держустанові найбільший розплідник хамства, пережитків совєтчини, бюрократизму і лінощів персоналу? Не в судах, і навіть не в режимних об’єктах типу – ВР чи Кабміну, а в районних паспортних столах. Там, де в принципі, всіх нас офіційно роблять громадянами України.

Сьогодні зранку я попленталась у Солом’янський паспортний за простецькою на перший погляд штукою – вклеїти мою нову рожу у внутрішній паспорт.

О восьмій ранку під будівлею уже була черга - десь сотня з гаком людей. Хтось сонний ще дрімав на лавочці, хтось причепився зверху на паркан. Люди казали, що у популярні черги, типу – здача документів на загранпаспорт і його видачу – займали місце ще о 5 ранку. На додачу до цього – десь зверху у зеленому гіллі натхненно співали дрозди, а хтось із будинку поряд із вікна ледве не на людей вилив чорні помиї з відра…

Ближче до офіційного відкриття установи на порозі почали з’являтися мутні особи, які активно шепотілися у мобіли. Їм хутенько відчиняли двері, вони забігали всередину і так опинялися першими у чергах, уже безпосередньо під кабінетами….

Раптом посеред двору з’явилась якась ошатна пані із «Інфініті» разом із вгодованим, але не надто доглянутим дорослим сином. Зневажливо окинула оком чергу сонних людей і сказала, що «будет третьей в очередь на приём»… Їй ввічливо сказали, що деякі люди прийшли сюди ще на світанку, на що парубок бовкнув:

«А мы, что виноваты, что вы не спите, как нормальные люди»…

Зо два десятки людей напали на понтовиту пару і швидко вони тихенько присіли на східці до салону краси - поряд.

Усередині паспортного – ніхто толком не пояснив, що куди і як. І люди вештались із одного кабінету в інший, потім надвір у «ксерокс», а потім через квартал, щоб сплатити квитанцію і потім бігли у третій кабінет.

Подзвонити чи глянути десь процедуру - неравльно. Багато, хто сказав, що отримав інфу на якомусь саморобному форумі в інтернеті.

Вобщем, хрін з вашими реформами, покращенням і різною фіг нею, якщо вклеїти фотку - справжня проблема. Після такого не хочеться пишатися паспортом своєї країни, а хочеться його зжерти.

Marina DANILUK-YARMOLAEVA