Ирина Фарион — наш ответ заморским «Ксюшам» и «Перис» - блогер
Всі урочистості, які мають бодай якесь відношення до власне українського проходять за одним сценарієм. Будь то День Незалежності, День Тараса Григоровича чи ще щось.
Зазвичай, на сцену виносять блакитно-жовтий стяг, важко грохкають складані стільці і нарід трішки стоїть під «запануєм і ми, браття, у своїй сторонці»…
Потім на сцену виходить святий православний отець з промовою. А потім – клерк із будь-якого міністерства (якого саме – залежить від тематики заходу) і читає «бомажку» з посланням від Самого Главного.
Потім на сцену вилазять гендиректор і просто директор із заурядними монологами. А між цими виступами діти в етнічних костюмах щось танцюють-співають.
Іще на такі заходи приходять численні народні депутати з вітаннями. Часто, якщо розібрати цих депутатів по персоналіям, то можна помітити, що це або «недотушки», або «тушки» - або діючого, або минулих скликань. Загалом, ті людці, завдяки руцям яких, ненька Україна десь на далеких задвірках. Правда, останнім часом популярністю користується ще й яскрава, скандальна депутатка Ірина Фаріон. Певно, є у нас своя відповідь заморським «ксюшам» і «періс».
Приблизно в такому ключі відбувались сьогодні урочистості з нагоди завершення XIII Міжнародного конкурсу знавців української мови ім. Петра Яцика.
Тушкан з минулого скликання з «Реформ заради майбутнього», що «підтримував системні реформи» Павло Мовчан ледве зі шкури не вилазив, розказуючи про «мову - душу нації»…
Клерк із міністерства культури зачитав пом’яту бумажку від Віктора Януковича, де йшлося через рядок про «будівництво», хоча цей самий В.Я. був не проти скасувати цей конкурс у 2010.
Парочка ліцеїстів ім.. Богуна, який привели виносити-заносити прапор, жваво ремигала жуйками та обговорювала переможницю-дівчинку із вадами зору десь із Харківщини:«Нашо їй подарили квітку? Вона ж нічого не бачить…»
Потім вийшли якісь мужики і почали одностайно повторювати фразочки типу: «а оце в Криму і Донецьку не гірше знають українську ніж у Львові та Ужгороді». О, як же я ненавиджу ці говноафоризми! Питання ж не в назві міст, а в тому, що десь вчити ту мову просто неможливо, бо нема умов.
Потім іще ведучі учудили. Вийшла красива дівчинка із Сімферополя, сказала вітання прекрасною українською. І тут ведучі учудили – «Так, а скажи щось своєю рідною, а не…» Дівчинка на хвильку розгубилась… Ті повторили своє прохання – дівчинка ж бо кримська татарочка. Мала ще трохи покліпала очима, але, посміхнувшись, прохання виконала. Очевидно, ведучі хотіли показати етнічну різноманітність України, але вийшло все одно якось зімкано і тупенько.
І тут з’явилась Фаріон у кораловій сукенці. Говорила багато і всякого, запам’яталось наступне:
«Коли я вперше була на Черкащині, я думала, що там усі навшпиньки ходять, бо там родився Тарас Григорович…»
Апофеозом став виступ якогось лисого мужика, який заявив: «Дивлюсь і думаю, а звідки у нас набралось скільки адекватних дітей….» Твою ж маму, знайшов як молодих ентузіастів, які тягнуться до знань, а не шапки знімають, підбадьорити?!…
Вобщєм, діти були дійсно прекрасні, а дорослі, що їх нагороджували - сволочі.
Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter
Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки