Повертаючись до теми скасування перемоги Олени Білозерської у міжнародному конкурсі...

Мейн-стрім дискусій навколо змін результатів конкурсу блогів TheBobs, як відомо, сфокусувався на темі презирства доносу. Заради протидії стукачам, що скаржилися у Deutsche Welle, у мережі була створена відповідна петиція на підтримку українського блогера – пар пішов у свисток.

Між тим, відповідальність за хід конкурсу має прізвища. Прізвища жюрі, які ПОВИННІ були до самого фіналу ретельно ознайомитися з критеріями конкурсу, відповідності цим критеріям учасників. Адже скасування власних результатів – це яскравий симптом профнепридатності організаторів.  Ці роздуми є суто організаційними і стосуються управління медіа-проектом. Вони не завжди зрозумілі масовій аудиторії, яка вже спостерігає за конфузом Deutsche Welle з позицій ошуканих громадян. Погодьтеся, людям вже набридло голосувати за те, що їм найбільш потрібно, а отримувати – фігу.

Шанувальники Білозерської, які не знали організаційних засад конкурсу, очевидно, сприймуть скасування української перемоги боляче – через серце. Адже у їхний свідомості  якись чужий член жюрі українського конкурсу блогів, здає лідерку, уродженку України. Як склотару. По доносу. В обмін на власний спокій і перспективи кар'єри.

Йому не хотілося би, аби чужеземний «The Bobs» ознаменувався скандалом. Так він пояснює своє рішення. Хоча він зробив все, аби вітчизняний «The TVi» втопився у скандалах і був репутаційно знищений. Це мимоволі наштовхує на висновок, що Україна – транзитна територія для космополітів.

Взагалі-то на мою думку, бути громадянином миру і ставити інтереси вільної людини (себе) вище інтересів нації, не злочин, а природня реакція індивіда. Якщо ця нація – домінуюча. У контексті республіки, яка стоїть перед загрозою розколу або знищення, космополіт сприймається інакше. Війна диктує свої теми, власні закони журналістики, специфічний стиль художніх творів. Так було завжди. Але це не було враховано.

Врешті-решт тріумф ідіотизму і програш українського блогера є наочним прикладом того, що справедливість – поняття ефемерне, суб'єктивне. І цілком залежить від того, хто її трактує. Попри це світ тримається на тому, що вище за справедливості – на любові. Можливо, якби український член жюрі любив рідний край, так як Василь Стус або Олесь Бердник, якби він переймався правами співвітчизників, як Левко Лук'яненко, якби цей «член» мріяв про вільну і сильну Україну, за аргументами на захист перемоги українського блогера не довелось би лізти у кишеню, аби витягати звідти дулю.

Віталій МАНЬКО v-manko