Ну що ж, московський агітпроп може святкувати перемогу: по мережі вже полилася діарея "ніхачужитьсніміваднойстранє!!!". Це про мешканців Донбасу і Криму, частина з яких відвідали шабаш під назвою "Дєнь Пабєди".

І що цікаво, найбільше стараються прибічники концепції "нєважнокакойязик". Тобто ці люди працюють на закріплення наслідків воєнної та культурної окупації. Адже у дописах, присвячених тавруванню Донбасу і Криму, делікатно замовчується, що етнічний склад Півострова -- це наслідок сталінських депортацій і відмова від Криму означає легітимізацію злочинів проти людства.

А половина населення Донбасу -- це українці, які проміняли мову на язик за 600 шахтьорських рублів, за доступ до соціальних ліфтів і за те, щоб не виглядати білою вороною у трудовому колективі. Це українці, яких приїжджим росіянам вдалося підлаштувати під свої мовно-культурні потреби, бо аборигенам забракувало гідності та етнічної солідарності, щоб відстояти свою національну ідентичність. І тепер з них набирають вірних яничар русского міра.

Тонкошкірі "патріоти" пропонують відмовитися від регіону, який росіянам вдалося переробити на свій копил, і з легким серцем почати будувати політичну націю на тих територіях, де концентрація росіян та обрусілих інородців була не настільки значною, щоб перетравити все українське населення; де зросійщені індустріальні міста оточені щільною сільською україномовною округою, а тому гібридною війною до них не підступитися, як це вдалося зробити в донбаській агломерації.

А коли ще один кусень нашої території перетвориться на ДоМбас -- хитромудрі патріоти стануть на правому березі Дніпра, а то й Збруча і вигукнуть: "Ми не хочемо жити з ними в одній країні!" Краще відсікти цю гангрену, ніж втратити рештки України!

Так от, я особисто не хочу жити в одній країні з суб'єктами, які культивують в українцях песимізм і "пораженчество" і спонукають їх тікати від проблем, замість того, щоб шукати і виправляти їхні глибинні причини. Краще відправити купку провокаторів за Дунай, ніж розкидатися законними територіями.