Вчора ввечері я повернулася із поїздки до Краматорська і Славянська. Краматорсь тепер - центральне місто неокупованої Донецької області. На 200 тисяч мешканців у місті виходить дуже багато преси - 7-8 тижневиків, і всі як під копирку - інерція, джинса і ніпрощо. В місті немає жодного свого телеканалу (хоча вони є навіть у сусідніх менших містах), і є може один вебсайт. Як працюють місцеві журналісти: ми приїхали з українськими високими чиновниками, послами інших країн, були цікаві спікери - але два чи три краматорські журналісти жались на гальорці і звалили через півгодини після початку нашої дискусії. Я запросила їх сісти вперед, позадавати питання, але вони відмовились)) "нам і отсюда слишно")) їм то було не цікаво.

Тепер про власне роботу "професійних журналістів": найбільш у місцевих газетах люблять репортаж. Хто в темі, той знає - це найпростіше, що тільки може бути. Три фотки і пять рядків підпису. Навіть кореспондентська робота практично відсутня, все дуже поверхово, я вже не кажу про розслідування чи аналітику. Наповнення преси: джинса, репортажі про святкування перемоги (десь 60% площі газет), новинки типу "собака угнала трактор", поверхово про "все пропало, зросла ціна на газ" (без розяснень щодо субсидій, причин і тп), ну і телепрограма.

Таке враження, що у місті немає жодних проблем, жодних питань щодо охорони здоровя, освіти, та хай хоч роботи комунальних служб - трава по всьому місту некошена, у центрі зарослі вище коліна, немає куди викинути сміття. Нікого не гребе. Із місцевих газет складається враження, що немає ніякого АТО недалеко, немає 45 тис переселенців у місті - а це ж більше ніж четверта частина населення, немає волонтерів, які роблять купу всього. Ніхто не приїжджає в місто. Немає нічого. Інерція. Пустота. Тоска і печаль.

Місцеві жителі позбавлені права на інформацію.

Скоро напишемо про це аналітичку, і добре було б журналістам позвертати більше уваги на це місто і привнести туди більше енергії.