Вчора почав бути головою Громадської ради при Комітеті у закордонних справах – узяв участь у засіданні та слуханнях щодо підвищення ефективності міжнародної допомоги. Признаюсь, не сподобалось.

По-перше, бути головою Громадської ради – це говорити від її імені. Я ставлюся до цього серйозно і не вважаю за можливе сказати більше, ніж мене вповноважили. Тому виконував роль папужки – озвучував рішення та позицію Громадської ради, яких напрацювати багато ми ще не могли. Брати участь в таких засіданнях як не обтяжена посадою особа – і цікавіше, і корисніше, бо можеш говорити, як є і що думаєш.

На засіданні комітету я висловив позицію Громадської ради щодо підтримки проекту постанови Верховної Ради України про відступ від виконання положень деяких міжнародних та європейських конвенцій у сфері прав людини. Самі ці конвенції передбачають, що кожна країна може відступати від деяких зобов'язань, якщо їх реалізація шкодить національній безпеці. В умовах війни із Росією й окупації частини територій – такий хід України абсолютно виправданий. Зокрема, ми не можемо гарантувати права людини на окупованих територіях. Деякі вже прийняті закони, які регулюють діяльність органів влади і режим безпеки в так званій зоні АТО, також призвели до порушення наших міжнародних зобов'язань. Тому мова не йде про подальше обмеження прав людини в Україні, а лише про констатацію наявної ситуації.

Тим не менше, Громадська рада рекомендувала ВРУ прийняти окрему політичну заяву про те, що держава Україна здійснюватиме відступ від своїх міжнародних зобов'язань як крайній засіб і в чітко визначених питаннях та не допустить загального погіршення ситуації із захистом прав людини.

Від імені Громадської ради я також подякував депутатам за низку прийнятих законів, що регулюють ситуацію із відбиттям збройної агресії РФ. Разом із тим, на думку Громадської ради, темп прийняття таких законів, а ще більше – стан їх реалізації органами президентської та виконавчої влади викликає стурбованість.

Іще ходив на слухання щодо міжнародної допомоги. Не досидів до кінця і через дві години після початку пішов, висловивши позицію Громадської ради. Ці слухання, як на мене, продемонстрували усю глибину кризи в нашому суспільстві. Зібралося багато людей, і людей достатньо освічених і грамотних. Деякі говорять розумні речі. Але кожен чує лише себе.

Громадські організації в один голос – у формуванні політики, координації, розподілі й аналізі ефективності міжнародної допомоги (фінансової, технічної та гуманітарної) має бути більше ролі та участі громадських організацій. Урядовці в один голос: у фінансовій та технічній допомозі громадському сектору робити немає чого, бо це складні питання, які потребують фаховості, а гуманітарною допомогою уряд узагалі не повинен займатися. Ось так поговорили. Модерації не було (принаймні на тій частині, де я був присутнім). Тому я так розумію, що всі розумні люди розійдуться кожен зі своєю думкою. І це проблема.