Механізм накопичувальної системи - не новий, він десятки років діє у всьому світі. І коли ми говоримо про те, що в Європі чи США люди отримують гідну пенсію, за яку вони можуть подорожувати, купити новий дім чи переїхати в інший штат, тобто живуть повноцінним життям, не гірше, ніж у працездатний період, - це виключно за рахунок того, що у них вже кількадесят років діє система накопичення пенсійного забезпечення. На відміну від них, у нас досі діє солідарна система, яка працює "з коліс": люди працездатного віку забезпечують нинішніх пенсіонерів, а не свою майбутню пенсію. А Пенсійний фонд акумулює відрахування, причому не перерозподіляє кошти негайно, а часто залазить в борги, тому що навіть "з коліс" не вистачає коштів, щоб заповнити усі пенсійні ємності.

Звісно, не можна сказати, що накопичувальна система - панацея від усіх бід. На неї так само може впливати криза в економіці чи, наприклад, різка інфляція. У будь-якому випадку, це фінансовий інструмент, який залежить від загального економічного та фінансового рівня країни, від розвитку фондового ринку. Але це єдиний інструмент, який здатний забезпечити якщо не зростання пенсійних виплат і високих пенсій, то, принаймні, збереження внесків, які працівник вніс у її адекватній вартості, чого не може забезпечити солідарна система.

В дискусіях навколо пенсійної реформи часто апелюють до умовно накопичувальної системи, яка діє в кількох країнах світу, зокрема у Швеції. Її можна також віднести до солідарної, вона діє за таким самим принципом, як у нас - нині працюючі працівники забезпечують пенсіонерів. Але виплати прив"язані до персоніфікованих рахунків та індексу інфляції, які все урівноважують. Але слід розуміти, що такий рівень соціального захисту зобов"язує величезні відрахування до пенсійних, страхових фондів. Такі фіскальні навантаження ми дозволити наразі собі не можемо. Як відомо, Швеція - одна з країн світу, яка має найвище фіскальне навантаження - понад 55%. При цьому держава забезпечує людям один з найкращих соціальних захистів, люди справді почуваються захищеними.

Українці наразі сплачують податки, як у Швеції, а захист отримують один з найгірших у світі - тому й потрібна нагальна реформа.

Нинішня пенсійна реформа передбачає перехід до накопичувальної системи. При цьому українська модель пропонує коефіцієнт заміщення у розмірі 0,45-0,5 - вважається, що він буде достатнім. Згідно з цим коефіцієнтом, коли в працюючого заробітна плата протягом життя була в середньому 10 тисяч гривень і він вносив внески з неї, на пенсії він отримуватиме близько 5 тисяч гривень, тобто вдвічі менше. Наша пенсійна солідарна система сьогодні забезпечує для деяких людей коефіцієнт 0,2, тому її важко назвати соціально справедливою. Підраховано, що солідарна система може забезпечити високий коефіцієнт заміщення за умови, якщо навантаження на фонд оплати праці складає щонайменше 35%. Але ця висока планка відрахувань загнала українські зарплати у тіньовий сектор.

Натомість накопичувальна система дозволить забезпечити навантаження в фонд оплати праці на рівні 12-14% за рахунок інвестиційного доходу - адже ці гроші зберігаються, вкладаються в економіку, в акції, в банк. Це втричі менший відсоток відрахувань і навантаження на фонд оплати праці, на людину. Відомо, що у більшості країн світу більшу частку навантаження на пенсійне забезпечення несуть працедавці. Це створює тиск на бізнес, стримує його розвиток. Тому саме накопичувальна система в наш час здатна вивести країну з кризи і забезпечити майбутні покоління пенсіями і належним рівнем захисту.

Часто запитують: коли теперішні пенсіонери почнуть отримувати європейські пенсії? На жаль, це можливо лише за рахунок індексації, яка в свою чергу залежить від економічного зростання країни. Обіцяти, що в нинішніх умовах пенсіонери будуть отримувати європейські пенсії, - безвідповідально, адже цього ніколи не станеться. У наших реаліях перші виплати за накопичувальною системою стартують після 2020 року. Але повністю отримуватимуть накопичувальні пенсії, як в країнах Європи, ті люди, яким зараз близько 35 років. Відповідно до законопроекту № 2767, пенсії ІІ рівня почнуть виплачуватися невеликій кількості осіб лише через 5 років після реформи. Адже обов"язковою така система стане лише для осіб до 35-річного віку (яким пенсія почне виплачуватись найшвидше через 25 років), а для осіб віком від 36 до 55 років вона є добровільною. Крім того, розмір пенсії у солідарному рівні буде постійно підвищуватись за рахунок індексації, що попереджуватиме соціальну нерівність.

У даному контексті важливіше згадати про соціальну справедливість, яка досягається за рахунок запровадження виключної залежності розміру пенсії від сплачених внесків.

Ризики перезавантаження системи

Перехід до накопичувальної системи (виплати ІІ рівня) передбачає простий перерозподіл відрахувань: було 32% до солідарної (виплати І рівня) , буде 30% до солідарної + 2% до накопичувальної. Загальна схема розподілу страхових внесків при впровадженні ІІ рівня буде наступною:

Також очевидним і невідворотнім є і те, що протягом перших років реформи пенсійна система потребуватиме додаткових витрат на покриття, умовно кажучи, "касового розриву", компенсувати який можна з різних джерел. По-перше, це внутрішні можливості чинної пенсійної системи: звільнення солідарної системи від невластивих для неї виплат (нині понад 7 мільйонам пенсіонерів "підтягуються" пенсії до мінімального рівня, що фактично є компонентом соціального захисту і має фінансуватися з держбюджету, а не за рахунок ЄСВ). Сьогодні ця сума, за підрахунками Пенсійного фонду, становить понад 37 мільярдів гривень. Звичайно, у випадку механічного "перекидання" цих коштів на Державний бюджет загальна картина потреби у фінансуванні пенсійної системи не зникає.

Якщо ми говоримо, що "дотягування" пенсій до мінімального рівня є частиною соціального захисту, тоді претендувати на такі доплати зможуть лише особи, які відповідно до чинного законодавства, вважаються малозабезпеченими.

По-друге, джерелами покриття витрат держави на запуск ІІ накопичувального рівня можуть стати: приватизація, зростання пенсійного віку (не на часі), зовнішні запозичення, запровадження тимчасового податку (наприклад, акцизу) тощо.

Про плюси і мінуси української системи

Одним з недоліків реформи, запропонованої Мінсоцполітики, є ідея створення окремої організації - державного Накопичувального пенсійного фонду. Такого казусу нема в європейських країнах, монополіст у сфері пенсійного забезпечення є лише в кількох країнах світу - Казахстані, Росії, Сінгапурі та Болівії. Принцип "держава - власник пенсій" призводе до серйозних витрат держбюджету на адміністрування накопичувальної системи, безальтернативності для клієнтів фонду здійснювати власну інвестиційну політику (очевидно, що більшість накопичень будуть вкладатися у державні цінні папери), створення чергових нерівних умов для учасників накопичувального рівня.

І головне - тут прихований ризик націоналізації відкладених коштів. Хіба можна виключити таку ситуацію, коли держава накопичує гроші і потім використовує їх, щоб під час кризи скористатись ними для вирішення інших проблем?

Для України у цьому контексті добрим прикладом може стати польський Заклад соціального убезпечення (Zakład Ubezpieczeń Społecznych), серед обов"язків якого є збір внесків до накопичувального рівня та їх персоніфікація. З цими завданнями абсолютно успішно справиться власне Пенсійний Фонд України, який веде персоніфікований облік усіх застрахованих осіб у системі загальнообов"язкового державного страхування з 2000 року.

Інша проблема - щоб оптимізувати пенсійну систему, слід провести інвентаризацію усіх пенсійних справ. Іншими словами, перевірити кожного пенсіонера: чи справді така людина існує, які кошти вона сплачувала в Пенсійний фонд і чи нараховані у неї відповідні виплати.

В Україні сьогодні нема єдиного реєстру пенсіонерів, навіть в Пенсійному фонді. Усі пенсії оформлюються на паперових носіях.

Натомість в Грузії, як розповідав один з ключових реформаторів країни Каха Бендукідзе, коли нова влада провели інвентаризацію, було виявлено 30% справ-порушників - або "мертві душі", або неправильно нараховані кошти. Зараз силами пенсійного фонду проводиться аудит усіх справ, і вони очікують, що близько 10% вони зможуть зекономити в бюджеті.

Загалом же Верховна Рада має чітко усвідомлювати, що відкладати пенсійну реформу не можна. Попри нюанси, закон слід приймати і доопрацьовувати під час другого читання. Треба також розуміти, що успіх пенсійної реформи можливий лише в зв"язці з економічним зростанням та фінансовою стабілізацією в країні. Та держава вже зараз має почати працювати за принципом підтримки виключно малозабезпечених громадян. У цьому контексті важливо, що новий законопроект від Мінсоцполітики відміняє всі спеціальні пенсії і запроваджує практику, коли людина отримує на пенсії стільки, скільки сплатила до Пенсійного фонду протягом працездатного періоду.