Перебуваючи на передових позиціях українських військ, мені довелося побачити околиці окупованого терористами Донецька з кількох кілометрів: спостерігав як по житлових кварталах Авдіївки гатили 120-міліметрові ворожі міномети, став свідком обстрілів із різних видів озброєння в бік наших опорних пунктів та позицій розвідувальних підрозділів Високомобільних десантних військ.

Люди, які несуть бойову службу на передньому краю та щодня заглядають в обличчя смерті, – особливі. У них інші життєві цінності, поняття дружби та любові до Батьківщини. Після нашого знайомства сивочолий командир розвідроти ВДВ із позивним «Дід» розповів:

– Всі мої хлопці - молоді, до тридцяти років, та годяться мені в сини. Тому я, як батько, несу відповідальність за кожного із них. Ми постійно виконуємо бойові завдання, по крихтах збираємо інформацію про наміри противника та бойову обстановку. Майже щодня перебуваємо під кулями терористів, ризикуючи життям.

Більшість бійців цього підрозділу вдягнули армійські однострої восени минулого року. Левова частка – це добровольці, які стали контрактниками. Вони пройшли донецький аеропорт, стійко утримали важливі позиції та відбивали атаки терористів. Неодноразово вступали у бойове зіткнення із ворожими диверсійно-розвідувальними групами - із кадровими російськими військовими спецпризначення, про що яскраво свідчили їхні металеві жетони-смертники. Розвідники «крилатої піхоти» розповідають, що служба на передньому краї досить складна та відповідальна.

– На жаль, багато новобранців не витримують такого шаленого навантаження та із часом переводяться до інших частин. Тут залишаються лише найстійкіші. Розвідка – це справжнє бойове братерство, в якому кожен розуміє один-одного із півслова. Будь-які проблеми вирішуються колективно, адже в розвідці право голосу має кожний боєць, - розповідає заступник командира підрозділу із роботи з особовим складом із позивним «Челентано».

Кулеметник із позивним «Боцман» розповів, що його бойове хрещення відбулося всередині січня цього року, під час оборони «Донецької фортеці». Сьогодні він служить за кілька кілометрів від тимчасово окупованого Донецька.

– Зараз трохи легше. Якби ще противник дотримувався режиму тиші, то все було б набагато краще. Проте війна продовжується, – розповідає «Боцман».

Інший розвідник, Любомир, розповів, що на початку його бойової служби було досить страшно, особливо коли одного разу поряд із ним пролетів реактивний снаряд ворожого ПТРК. Добре, що ніхто тоді не постраждав. Проте для десантників перебування під такими обстрілами є буденною справою. Інколи із радіоперехоплення вони дізнаються про наміри противника обстріляти саме їхні позиції.

– Від почутого перехоплює дух. Адже розумієш, що за мить розпочнеться обстріл із важкого озброєння, тож життя моїх хлопців у реальній небезпеці, - розповідає командир розвідроти. – У такі хвилини мимоволі полотнієш від хвилювання. Лише коли стихають вибухи та надходять доповіді від бійців, що всі живі, видихаєш із полегшенням.

Несподівано під час нашого спілкування розвідникам надійшло завдання перевірити лісосмугу. Тож ми разом вирушили у визначений район. Автору цих рядків поталанило бути поруч із цими мужніми чоловіками під час виконання бойового завдання. На щастя, диверсантів противника не було виявлено, тож обійшлося без бойового зіткнення.