Для усіх, хто досі не зрозумів: строк дії мінських домовленостей завершується 31 грудня 2015 року.

Метою мінських домовленостей є не мир, як дехто думає, а повернення до складу України тих районів, які утримуються терористами, разом з терористами у вигляді місцевої влади.

Виграти більше часу, ніж півроку, ці домовленості не дадуть. Цього абсоолютно недостатньо для вирішення будь-яких проблем, які стоять перед нами.

Але за цей виграш часу ми повинні погодити з терористами і прийняти Конституцію України, закони про статус окупованих на сьогодні районів, провести за погодженням з терористами і на погоджених з ними умовах, місцеві вибори, призначити погоджених з ними суддів, прокурорів, керівників органів МВС та СБУ. Ми повинні дозволити терористам визначати порядок вживання мов на контрольованих ними теориторіях, надати їм якнайширші повноваження у сферах економіки та соціального захисту. А найголовніше - ми повинні не лише заплатити за зруйновану ними інфраструктуру Донбасу, але і платити їм зарплати та інші соціальні виплати. Ми - це усі громадяни України. Хочу наголосити, що платити будуть повинні усі, включно з дітьми і батьками тих, кого убили терористи.

Мінські домовленості сформульовані так, що за понівечені терористами території ми маємо розплатитися не лише грошима, але і майбутнім та правом жити за своїми правами і правилами.

Я не можу вважатиму країну, створену в результаті мінських домовленостей, своєю.

Ми відступили під тиском більшої сили. Ми, Україна, відступили, але вистояли, хоча це ще треба буде довести. Спроможність зупинити силу більшу і жорстокішу за нас - це і є достатній насьогодні результат. Ми маємо відступити від спокуси повернути окуповані території негайно. До цього питання можна і потрібно повернутися лише тоді, коли ми знатимемо напевно, що маємо достатньо політичної, економічної, фінансової та військової спроможності повернути і реінтегрувати їх.

Інакше мета - поверення територій буде досягнена ціною, неспіввимірною з подальшим існуванням держави Україна.