Схоже, що українська влада перейшла у дипломатичний та пропагандистський наступ. Або намагається перейти. Випадок із затриманням на Донбасі кадрових російських військовиків було виведено в інформаційне поле, і є всі ознаки довготривалого пропагандистського кейса.

Як видно із заяв наших керівників вищого рівня це не перший випадок. Порівняємо з тим, що відбулося в серпні минулого року, коли російських десантників було затримано на бойових машинах українськими силовиками на території Донбасу. Почалося досить голосно, а потім їх без особливого галасу навіть демонстративно тихо передали російській стороні. Що ж нашу владу цього разу змусило вчинити прямо протилежним чином.

Звичайно, річ не у самому затриманні й не в тому, що вони виявилися кадровими розвідниками з елітного підрозділу. Це фактор важливий, але відіграє у великій дипломатичній грі другорядну роль. Певний зв'язок зі справою Надії Савченко можна при бажанні відшукати, але й це фактор другого ряду. Хоча б з тієї простої причини, що для російської влади сержант і капітан не такі величини, щоб змінювати давно вироблену політику. Люди для Кремля взагалі ніякого значення не мають. У Росії від СРСР запозичена культура, якщо можна так сказати, відмови від своїх військовиків, що потрапили в полон. Мало того, полон вважається якоюсь ганьбою, негідною для солдата і тим паче офіцера. Не випадково СРСР не підписав Женевські конвенції про військовополонених і тим самим прирік у період Другої світової війни наших людей на страждання у фашистських таборах.

Щобільше, сталінська пропаганда підкреслювала різне ставлення до радянських полонених і військовиків західних країн у німецьких таборах. Зрозуміло чому - щоб хоч якось пояснити те, що сталося. До того ж це стало додатковим аргументом у «холодній війні», а пояснювати громадянам положення Женевських конвенцій і чому їх не підписали - не в традиціях радянської влади.

При всій жорсткості гітлерівського диктаторського режиму останній змушений був рахуватися з міжнародними угодами. Саме тому євреї та роми, що служили в англійській, американській та французькій армії й опинилися в полоні, не потрапили до концтаборів смерті. Про що Берлін через треті країни жорстко попередили Лондон і Вашингтон. Роки у полоні для американців, англійців та французів зараховувалися в службу, і навіть відбувалося підвищення в званнях. І ніхто ніколи не дорікав їм цією неприємною подією. Як ми знаємо, в СРСР було все навпаки, і фільтраційні табори НКВС були не найбільш тяжким випробуванням для дуже багатьох.

На відміну від «минулорічних» десантників, російське військове відомство не могло заявити, що розвідники заблукали й потрапили до України випадково через недогляд. За сталінською традицією від них просто відмовилися.

Для Києва російських розвідників було затримано дуже вчасно. Саміт «Східного партнерства» міг закінчитися серйозним провалом. Буквально напередодні в парламенті Чехії місцеві комуністи, давні симпатики Москви, заблокували ратифікацію асоціації України та ЄС. Нічого особливо страшного не сталося, але факт сам по собі неприємний, оскільки унаочнює, що російська дипломатія продовжує протистояння з Україною в європейських країнах. І має достатні важелі для цього.

Не можна сказати, що випадок із розвідниками настільки серйозно вплинув на перемовини в Ризі, але в цілому провалу, який пророкувала російська пропаганда, не відбулося. Фінансова допомога від ЄС надійшла вчасно і допоможе з перемовинами про реструктуризацію боргових зобов'язань України.

Наші західні партнери досить багато питань щодо ходу реформ в Україні. Хоча деякі зрушення відзначаються, але вони й громадяни нашої країни знають, що проблем анітрохи не меншає, а навпаки, їх кількість зростає прогресивно. Верховна рада демонструє явну неспроможність до реформування, і її законодавча діяльність частіше нагадує відвертий саботаж. І це всі бачать як усередині країни, так і за її межами.

У таких умовах дуже корисно отримати нову точку активності. Російські розвідники таку можливість надали. Тепер суспільство буде якийсь період часу зайнято проблемою - судити їх або обміняти. Наприклад, на Надію Савченко. Або спочатку судити, а потім обміняти тощо. Хоча в правовій державі такої альтернативи бути не може. Якщо затримані росіяни вчинили злочини на нашій території, то ніяких дискусій і бути не може. Закон вимагає суду, незважаючи на можливу політичну доцільність.

Другим зовнішньополітичним актом стала денонсація Верховною радою п'яти угод із Росією. В цьому випадку найбільш чутливим є розрив угоди про транзит територією України російських військових формувань, які тимчасово перебувають на території Молдови в Придністров'ї. Угоду було підписано 25 листопада 1995-го. Крім того, денонсовано й інші угоди, які дозволяли постачати до Придністров'я військові вантажі, зокрема й харчування та обмундирування для військовослужбовців Оперативної групи російських військ (ОГРВ), а також контингенту миротворчих сил (МС).

Таке рішення Верховної ради виявилося дещо несподіваним для російської влади. Голова комітету з оборони Державної думи Володимир Комоєдов навіть не знав, як виходити із ситуації. Потім у Москві начальники дещо схаменулися й почали давати обіцянки своїх не кидати. Так, в ефірі російського телеканалу «Звезда» координатор управління генеральних інспекторів Міноборони Росії, генерал армії Юрій Якубов заявив, що незважаючи на денонсацію Києвом угоди про транзит російських військовослужбовців і вантажів через українську територію в Придністров'ї, «матеріально-технічне забезпечення російських миротворців буде здійснюватися в будь-якому разі». Залишається незрозумілим з урахуванням об'єктивного географічного положення, яким чином це буде здійснюватися.

На разі ж Молдова не пропускає російських військовослужбовців, що за ротацією прямують до Придністров'я через свою територію. У п'ятницю 22 травня в аеропорту Кишинева було затримано й депортовано офіцера російської армії. Минулого тижня двох російських військовослужбовців, які мали поповнити склад ОГРВ, також депортували з Молдови. При цьому кожному з них на п'ять років заборонено в'їзд до країни.

У Тирасполі серйозно занепокоїлися. Представник керівництва Чорноморського козацтва Іван Колєв сказав московській «Независимой газете», що з регіону біжать люди. «За останній час виїхало 320 тис. осіб. Їдуть родинами. 14 тис. квартир, переважно в Тирасполі, залишилися порожніми. Років через п'ять Молдова може просто зайняти територію нашої республіки, чинити опір буде нікому».

Схоже, що в Москві справді не знають, що робити. У хід йдуть зовсім фантастичні проекти. Військовий експерт «Независимой газеты» Віктор Литовкін вважає, що «Є літаки, які можуть літати через Крим, Молдову та Румунію. Є досвід США й Великої Британії, які в 1948-1949 роках, під час Берлінської кризи, забезпечували Західний Берлін і свої війська необхідним продовольством і матеріалами, коли Радянський Союз заблокував постачання до міста залізницею, автомобілями й річковим транспортом».

Порівнювати з Берлінською кризою не варто, оскільки СРСР в той період не міг піти на збройний конфлікт із США та Великою Британією і змушений був пропускати літаки до Західного Берліну. До того ж Сталіну довелося все-таки відступити. Щодо Румунії і Молдови, то це занадто оптимістично. Навряд чи в Бухаресті й Кишиневі погодяться піти на такий крок з урахуванням їхніх позиції щодо української кризи і власної молдовської. Тож придністровський тягар стає для Москви занадто важким.

Очевидно, що затримання розвідників й подальші події навколо них, денонсації угод і фактична блокада Придністров'я покликані серйозно посилити позиції української дипломатії напередодні червневої зустрічі країн ЄС. Не останню роль відіграє й необхідність розпочати черговий раунд газових перемовин. Україна вже направила відповідний документ до Москви з проханням продовжити знижку на вартість газу за рахунок експортного мита. Про це повідомив російський міністр енергетики Олександр Новак.

У Києві припускають, що останні події можуть зробити Москву більш поступливою. Як у поточних питаннях, так і в більш складних.

Чи правильними є такі розрахунки, скоро дізнаємося.