Окремі друковані загальноукраїнські ЗМІ, коментуючи підписання президентом Порошенком пакту декомунізаційних законів, фарби і шпальт не пошкодували для різного роду більших і менших матеріалів, нагнітаючи емоції. Закони, як відомо, були ініційовані Українським інститутом національної пам'яті та прийняті Верховною Радою у «чистий четвер» 9 квітня. Якщо за межами України більший резонанс викликала визнання ОУН та УПА борцями за волю України (у Польщі його сприйняли ледве не плювок у спину президенту Броніславу Коморовському, який саме в той день виступав у Раді), то для українців резонанснішим виявився закон про декомунізацію, повна назва якого звучить так: «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки».

Найбільш гострою нормою у ньому вважається кримінальне покарання за пропаганду та виправдання злочинного характеру обох тоталітаризмів. Наразі зміни до Кримінального кодексу відповідно до декомунізаційних законів ще не прийняті, окрім того Порошенко анонсував їх певну лібералізацію, але страхати тюрмою любителів комуністичної ідеології ЗМІ почали вже.

«Сегодня» бідкається також про державний бюджет, з якого на декомунізацію нібито має піти до 15 млрд. грн. Як історик докину, що коли в 1944 році (під час війни!) в кожній області України було одним розчерком пера змінено назви сотень населених пунктів, через їхнє національне (польське, німецьке, кримськотатарське, шведське, чеське, єврейське), царське, релігійне, поміщицьке тощо походження, у Країни Рад на це кошти знайшлися. Знайдуться і тепер, назв змінювати треба набагато менше.

Найбільше градус емоцій підійняла «Комсомольская правда в Украине», демонстративно прибивши на ордени, надані неіснуючій нині радянській газеті «Комсомольская правда», штамп «ДЕКОММУНИЗАЦИЯ».

«Комсомолка» громила закони два дні поспіль, виносячи їх тематику на головну шпальту. Газета присвятила аспектам декомунізації у цих двох номерах разом десять матеріалів - від правозахисних колізій (у список опитаних потрапив навіть Євген Захаров з Харківської правозахисної групи) до посипання голови попелом з приводу ймовірної заборони марок на кшталт «Советское шампанское».

Також видання погрожує, що якщо будуть (судові) претензії до його назви, то її можна буде витлумачити на будь-який лад: «Может, наш «Комсомол» это совсем не то, что вы думаете, а безобидная аббревиатура, означающая: КОМпетентноСОзданнаяМОЛва...»

Виступаючи на каналі ТВі з приводу звернення заступника глави Держкомтелерадіо Богдана Червака до ЗМІ із закликом декомунізації, я задав риторичне запитання: Чому це видання, яке є дочірнім від російської «матері», а фінансово належить УМХ Сергія Курченка, за 23 роки незалежності не намагалося змінити назву. Для прикладу, на початку 1990-х київська газета «Комсомольское знамя» перейменувалося в «КоЗу», потім в «Независимость». Ведучий програми Олесь Ковальчук парирував, що «Независимость» канула в лету, а «Комсомолка» - ось, існує.

Для мене є очевидним, що такого роду існування - це паразитування на радянських символах, плеканні «спільних культурних цінностей», «отечественной» музики та кіно. Так було вигідним видавцям видання, серед яких свого часу і нинішній глава президентської адміністрації Борис Ложкін, їм було легко тримати на ментальному повідку купування газети тих, хто купував її прародичку в 1970-1980-х. Але це тактика позбавлена будь-якої місії, вона тримала нас із минулим. Коли «КП в Украине», яка має свідоцтво реєстрації датоване 2011 роком, ставить на плашку ордени неіснуючої держави, ба більше, тоталітарної держави, то вона займається прямою пропагандою радянського минулого, його виправдовує. Попри те, що можливо над цим не замислюється і не бачить у цьому проблеми.

Так само, як не бачать у цьому проблеми власники магазинів «Ціни як в СССР», продавці радянської символіки на ятках з сувенірами тощо. Але це не означає, що пропагувати антилюдський режим нормально (нехай він в роки застою і продавав молочну ковбасу по 2.20).

Із розумінням злочинності даного режиму українці й далі мають проблеми. От газета «Вести», зробивши опитування з приводу того, чим і кому загрожують декомунізаційні закони, бере в лапки вислів «преступная сущность» щодо суті радянського режиму. Формально ці слова належать одному з двох коментаторів, але конкретно у цій відповіді не сказано, хто саме, тому лапки належать саме редакції, для якої вочевидь режим який знищив 50 млн. своїх громадян, вочевидь найгуманніший у світі. Так само як редакції належить провокативний напис «Разрушение статуй Ленина теперь не вандализм, а выполнение закона». Маніпуляція чистої води.

Критика декомунізаційних законів згаданими виданнями зводиться до кількох тез: а) не на часі; б) дорого; в) окозамилювання перед іншими проблемами; г) неможливо виконати, бо символи комунізму засіли від склепіння ВР до верхівки Московського мосту в Києві. На мою думку, всі ці страхи та крикливі заголовки на кшталт «10 лет за пропаганду» для газет є черговим способом втримати «свого» читача, підзаробивши на емоціях зайву копійчину. Так, декомунізація б'є в саме седно проросійських позицій в Україні. Але власники і редактори цих видань знають, що в країнах Східної Європи, які є нині членами ЄС, цей процес пройшов давно, а рівень добробуту в цих державах дає Україні фору його колись наздогнати. Без Леніних, Кірових і Петровських.