"Іранська війна як геометрія міжнародного безладу. Давайте поглянемо на неї з точки зору спокійних міркувань", - про це у Фейсбуці пише політтехнолог Олег Постернак, інформує UAINFO.org.

Нинішня іранська війна балансує між обмеженою війною (в розумінні класика американської геополітики Кіссінджера) і сучасним континентальним конфліктом із економічними, геостратегічними та цивілізаційними наслідками для всієї світової системи безпеки.

США та Ізраїль на цьому етапі війни проходять випробування часом. Режим обезголовлений, іранська система ППО подавлена, іранський флот поступово знищується.

Так, режим в Ірані дійсно нагадує казкового дракона (одну голову відрубали, інша виросла), але управлінський хаос помітний. Порушений центральний ланцюг політичного каркаса і несуча конструкція теократичної ідилії – домінуючий вплив Рахбара. Новий Верховний лідер, хай навіть і син вбитого Хаменеї, буде потребувати політичного утвердження, визнання і безапеляційного підкорення в умовах воєнних дій.

Читайте також: Можливі сценарії Другої Іранської війни, – Фесенко 

Однак цього досягти важко з огляду на те, що центрів влади декілька — релігійні аятоли, КВІР, Артеш, президент, парламент, судова гілка влади тощо. Так, всі вони мають взаємозамінний та компенсуючий характер і зацікавлені в збереженні архітектури режиму, адже війна для іранської еліти набула характеру корпоративного виживання, а це диктує принаймні бажання утриматись від розколу та суперечностей.

Щоправда, ефективна автократія вимагає нав'язаного силою авторитету, а цього досягнути важко в умовах системного винищення інфраструктури військового управління та репресивної машини. Перемовинами із США такий авторитет точно вже не досягнути. Хіба що у американців є свої лояльні фігури, яких можна було б використати за аналогією із віцепрезиденткою Венесуели Делсі Родрігес.

Розглянемо гептагонову аналітичну схему у вигляді позицій та інтересів семи гравців — США, Ізраїлю, Ірану, РФ, Китаю, арабських країн Сходу і України. Остання взята з практичної точки зору для нас, адже нова іранська війна може мати більш серйозніші наслідки для нас.

Іран поки не програє у цій війні, але точно її вже не виграє. Тегеран очікує, що витримка політичної системи і час вирулять становище у більш сприятливий бік і вдасться зіграти на небажанні Вашингтона зануритись у затяжний конфлікт. Трамп же робить все можливо, щоб переконати громадськість у безумовній здатності США витримати тривалу битву за Іран, не обмежуючись повітряною чи морською операціями. Однак, варто зазначити, що на цьому відтинку американцям вдалось отримати одну важливу беззаперечну перевагу – Іран залишився віч-на-віч із США без союзницької та взагалі адекватної зовнішньої підтримки. Причому, Іран перекриттям Ормузької протоки змотивував США діяти більш радикальніше і активніше, щоб закінчити цю війну оперативніше. Адже кожна година війни вимірюється не в хвилинах, а в доларах та вартості нафти і газу.

Ізраїль в цій всій історії виглядає абсолютним бенефіціаром гри. Те, що не вдавалось раніше при будь-якій адміністрації в США (і навіть під час першого терміну Трампа) – програється зараз як ідеальний шторм. Антитерористична війна проти ХАМАС і Хезболли зламала хребет проксі-інфраструктури Ірану, а 12-денна іранська війна перетнула психологічну межу для Ізраїля та США. Виявилось, що Ірану можна завдавати серйозної школи, а його відповідь буде скованою і керованою.

Читайте також: Українські експерти з "Шахедів" працюватимуть на Близькому Сході, - Зеленський

Для Трампа ця воєнна кампанія може виявитись як дошкульним клацанням по носу напередодні листопадових midterm у Конгрес, так і неоімперським бенефісом, в сяянні якого можна спробувати зберегти під контролем республіканців не лише Сенат. Для Вашингтона найбільш зручним сценарієм став би монтаж лояльної та дружньої владної конструкції з представників чинної еліти.

Американців навряд чи цікавить реставрація Пехлеві, чи демократичний транзит. Це довго, затратно, ризиковано і гарантовано провально, як показав Ірак та Афганістан. Більш привабливий політичний план – знайти слабкі місця в еліті (наприклад, через розкол між КВІР та армією), сформувати проамериканську групу і забезпечити наступність влади із збереженням базових налаштувань режиму. Повторний успіх цього плану – точно кошмар для Путіна. Ця схема доведе, що сильний зовнішній гравець

У стратегічному вимірі американці відкрито зацікавлені в трьох фундаментальних цілях: відмові Ірану від збагачення урану, скороченні та обмеження радіуса дії балістичних ракет, припиненні підтримки терористичної мережі проксі-формувань. Ці цілі знаходяться в площині безпекових занепокоєнь і за певних маніпулятивних аналогій можуть непрямо нагадувати про цілепокладання РФ, озвучене нею напередодні вторгнення в Україну у 2022 р. Однак, Росія генерувала цю мотивацію як прикриття до геноцидних, демографічних та політичних практик. Трамп же не послуговується соціокультурною семантикою.

Китай демонструє стратегічну обережність, яка з точки зору партнерів виглядає як слабкість. Між іншим, з 2021 року у КНР з Іраном діє комплексна угода про всеосяжне співробітництво на 25 років. Але поведінка Китая по відношенню до свого партнера Ірана виявилась на дивину самообмеженою і кволою.

Відомо, що Іран був «бензоколонкою» для прокачування підсанкційної нафти до Китаю. 90% іранської нафти йшла до КНР поза межами доларових розрахунків. Дешеві вуглеводні забезпечувати Пекіну стратегічну перевагу – конкурентоздатний експорт товарів. Тепер КНР ймовірніше за все спробує переорієнтуватись на російську нафту, що дозволить уберегтись від енергетичної турбулентності.
Але не лише нафтовою арифметикою пояснюється китайське занепокоєння. Іран був ключовим транзитним хабом в проєкті «Пояс шляху» — інструменту економічної експансії Китаю в Євразії. Потрапляння Ірану в зону впливу США призведе до дисбалансу торговельних маршрутів та посилить їх вплив на Індію, країни Центральної Азії та Північного Кавказу.

Читайте також: НАТО може застосувати п'яту статтю про колективну оборону проти Ірану, - Рютте

Та й треба підкреслити, що Іран був складовою частиною неформального альянсу CRINK ((China–Russia–Iran–North Korea), більше відомого як «вісь автократій» і разом із КНДР найбільш антиамериканською силою в регіоні. Іран та РФ відтягували ресурси та увагу США на Східну Європу та Близький Схід, обмежуючи їх інтереси на Далекому Сході, який на даним момент дуже нервово сприймається Китаєм як виключна зона його пріоритетного володарювання. Побудувавши геополітичний міст із Москвою і вивівши Каракас із Тегераном з великої прокитайської гри Вашингтон може з більш впевненою стратегічною позицією приступити до прямого обмеження амбіцій Китаю.

Росія, як завжди, пасе задніх в цьому концерті великих держав. Звісно, затяжна іранська криза може викликати сплеск попиту на російську нафту для заміни нафтових потоків із Близького Сходу, а це призведе до поповнення федерального бюджету, який витрачається на фінансування війни проти України та дозволить і далі обходити світові санкції. Але чи створює це стратегічну перевагу? Питання поки варто підвісити у повітрі.

Проте, для Росії є три погані новини у зв’язку із іранською війною. Перша новина – пасивність та імпотентність Москви у питанні підтримки найближчих політичних та економічних союзників і партнерів стало закріпленою традицією ненадійності та пустих гарантій. Вірменія як ключовий союзник по ОДКБ на Північному Кавказі, Сирія як історія стратегічного успіху у 2010-х, Венесуела як подразник на американському «задньому дворі» і зрештою Іран як стратегічний партнер – всі вони опинились фактично зрадженими Росією.

Друга новина. Росіяни на свої очі показали, що американці ще сьогодні ведуть в Женеві із суверенною державою ділові переговори, а вже завтра винищують декількома раптовими ударами всю її воєнну та політичну верхівку. Сказати, що Путін був просто спантеличений цим фактом – точно применшити його тваринний страх. У його переживаннях очі точно великі, адже РФ так само веде із США переговори і, до речі, також в Женеві. Така поведінка створює публічну трансляцію образу США як самовільної держави-гегемона, а РФ відводиться роль боязливої автократії, що має остерігатись гніву домінуючої сторони.

Зрештою, третя погана для Москви новина. Трамп таки досяг свого успіху в своїй стратегії будівництва тактичного мосту із Москвою на тлі врегулювання російсько-української війни. Йому вдалось поступово зв’язати руки Путіну для реалізації своїх сторонніх геополітичних задумок – стримування Китаю, розколювання CRINK та вимивання союзницьких сил тощо. Приваблива для Кремля мирна програма по Україні дозволила Трампу акуратно і поступово протягом 2025 року втягнути РФ у свою сітку лагідної залежності, яка дезактивувала спроможність РФ надавати підтримку і допомогу своїм потенційним союзникам у кризовий момент. Сьогодні Путін не може взяти і обнулити відносини із Трампом, на якого у нього грандіозні очікування щодо протиснення максималістських вимог по Україні. Так, на жаль, Україна стала заручником цієї американської гри, однак воєнну та дипломатичну майстерність з українського боку те ж ніхто не виключає.

Читайте також: Пастка для Хаменеї: як шпигун ЦРУ та дорожні камери допомогли знищити лідера Ірану

Ну а що Україна? Інтерес України – швидкий демонтаж режиму аятол та завершення іранської війни. Не забуваймо, що на Тегерані кров українських громадян – як військових та цивільних, що гинуть від іранських дронів Shahed, так і жертв збиття КВІР українського літака Boeing у 2020 р. У випадку досягнення американцями стратегічних цілей дешева іранська нафта після скасування санкцій отримає шанс вийти на світовий ринок, а це призведе до зниження цін і удару по позиціях Росії.

У випадку затягнення війни Україна дійсно може постати перед фактом нестачі ракет-перехоплювачів для систем Patriot. Ну а РФ може наростити надходження від продажу газу та нафти для свого воєнно-промислового комплексу. Окремо також слід згадати про корозію попередньої системи міжнародного права та старих інституцій стримування у вигляді ООН. Вони відходять в історію. І лише від України залежить, чи здатна вона буде зіграти суб’єктну роль у формуванні нової системи міжнародних відносин.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube