Вчора розговорились зі другом. Досвідчена людина. І досвід якраз такий, який потрібен, коли «враг у ворот» чи вже на подвір"ї. Каже: працювати хочу, я ж стільки знаю, я ж стільки міг би користі принести! Я йому опоную, мовляв, а як же тебе на роботу в держструктури на 5 тисяч грн взяти? Він резонно зауважує: я би міг працювати півдня, й абсолютно безкоштовно.

І правда, поки ми шукаємо іноземних радників, дорадників і їх помічників маса українців із підготовкою і досвідом, які нічим не поступаються найкращим світовим спеціалістам, вештаються неприкаяними, розчаровуючись у можливості щось змінити в цій країні.

І, як показала моя вчорашня бесіда, справа не в зарплаті, а в небажанні шукати способи залучити таких людей до роботи в органах держвлади. Та й загалом небажання спілкуватися із ким-небудь, окрім вертикалі начальник-підлеглий. І небажання це йде не від тупості, а від жадібності і страху, бо нові освічені люди, які прийдуть, змінюватимуть систему і не даватимуть красти.

Так, проблема в тому, що наша «еліта» не уявляє свого життя в держапараті інакше, ніж із можливістю припасти до корупції чи просто спокійно і безтурботно перекладати папери. Невідповідіність правлячого класу вимогам сьогодення (при чому із позицій як моралі, так і професійних властивостей), прірва у довірі між ними і народом – ось основна загроза національній безпеці, яка не описана в оприлюдненій вчора Стратегії нацбезпеки.

Це добре, що в Стратегії і Росія названа загрозою, і цінності нашого життя і розвитку виписані чи не вперше. Але чи є у нас правлячий клас, який здатний реалізувати все, що прописане в цьому документі? Немає. І це робить Стратегію вихолощеним, теоретичним документом.

Революція, як спосіб зміни еліт, продовжується. І допоки кардинальна зміна політичного класу не стане реальністю, поки новий політичний клас не стане правити відповідально, дбаючи за власні чесноти більше, ніж за власні гаманці чи амбіції, доти триватиме Велика смута, яку нам належить пережити.