Багато чехів думають інакше, ніж їхній президент, однак є у Празі і чимало «путіноїдів». В інтернеті можна часом натрапити на міфи й легенди про те, як не люблять росіян на Заході, як їх відмовляються обслуговувати, зачиняють перед ними двері і т. д. Насправді не все так красиво. Окремі випадки, звісно, трапляються, але не так масово, як хотілося б.

Недавно відкрився у самому центрі Праги ресторан «Ялта», в якому у списку «рускіх блюд» фігурують борщ і вареники. Той заклад значно дорожчий від багатьох пристойних чеських ресторанів, але нічого – народ йде.

Із 14 по 17 травня відбувалася Празька книжкова виставка, де була представлена також Україна. Росія, на диво, свого павільйону не мала, але була російська опозиційна ятка, де демонстрували матеріали із розслідування Бориса Нємцова. Це був доволі рідкісний виняток, коли путінська Росія проігнорувала такий захід. Бо щоразу, буваючи у Празі, бачу, як інтенсивно працює тут московська п'ята колона. У нас пишуть лише про президента Мілоша Земана, а тим часом політиків, які підтримують Росію і ширять вигадки про відсутність російських військ, значно більше. І це відчувається особливо тоді, коли хтось має інший погляд на події в Україні.

Скажімо, уповноважений уряду Чехії з питань енергобезпеки Вацлав Бартушка сказав у своєму інтерв'ю, що у Празі «пильно стежили за моделлю, яка використовувалася на сході України. Групи цивільних – чоловіки, жінки, діти – захоплюють адміністративні будівлі. Протягом двох днів вони озброюються, жінки і діти зникають, залишаються тільки озброєні люди. Якщо їм швидко вчинити опір, як це зробили в Одесі, де їх просто спалили, або в Дніпропетровську, де просто вбили і поховали біля дороги, то все буде спокійно. Якщо цього не зробити, то отримаєте війну. От і все».

Голова МЗС Чехії Любомир Заоралек заявив: «Неприпустимо, щоб співробітник МЗС говорив про спалення і вбивства людей як про простий метод вирішення конфлікту» і назвав його заяву цинічною. Але то були квіточки, бо товариш Земан відреагував куди крутіше: він назвав висловлювання Бартушки фашистським.

А от Алекс Швамберк у «Novinkach», беручи коментар у Бартушки, в якому він намагався переконати, що насправді таких радикальних дій не підтримує, зробив маленьку, але суттєву правку. В словах Бартушки не було й слова про «Правий сектор». Але на сайті читаємо: «У висловлюванні Бартушки не міститься згода з діями радикалів «Правого сектору», які оточили прихильників Росії в Одесі і спалили». Таке ось ніби невинне уточнення, але як вдало пасує для кремлівської пропаганди!

Не дивно, що й інше висловлювання Бартушки, де він порівнює Росію з гітлерівською Німеччиною, яка теж розширяла свій життєвий простір (Гітлер називав його Лєбенсраум), викликало обурення в окремих чеських політиків.

На щастя, більшість чехів думає інакше. Мої приятелі письменники Ігор Малієвський та Ярослав Рудіш перед поїздкою Земана до Москви на святкування 9-го травня надіслали листа Путіну, в якому принесли в дар президента Чехії: «Мы маленькая страна и ничего более ценного, чем наш президент, у нас нет. Однако, мы верим, что этот ислючительный дар из рук чешского народа Вы примете и оставите его себе». Ще двоє активістів – Якуб Мучка і Отакар ван Ґемунд – організували акцію «Даремне очікування» в аеропорту Праги, де зустрічають російські рейси зі плакатами, на яких написані імена Політковської, Нємцова, Литвиненка й інших жертв путінської Росії, а також нашої Надії Савченко. Та найбільшу лють російської «вати» викликає напис «В. В. Путин. Трансфер в Гаагу».

Розмовляючи з людьми, які беруть участь у цій акції, переконуєшся, що ми не самі у нашому протистоянні з агресором. А їхня акція постійно поповнюється свіжими активістами і збирає усе більше прихильників.

Разом із тим у Празі живе чимало «путіноїдів». Одна зі продавчинь торгового центру «Паладіум» обізвала українців, які пікетували російське посольство, циганами і плюнула в їхній бік. Апеляція до поліції, яка була свідком цього вибрику, не дала нічого. Поліція відповіла, що у слові «цигани» нема нічого лайливого. Відтак українці взялися тролити дівчину тим, що ходили у взуттєвий відділ, де та працює, і виводили її з рівноваги тривалим примірянням взуття та критикою її обслуги. Цей процес іще триває, тому фіналу поки що нема.

Я спеціально відвідав «Паладіум», щоби подивитися на героїню українського тролінґу. Молода дівчина помітила мій уважний погляд – вона вочевидь уже навчилася вирізняти бандерівців – і, не чекаючи, поки я поцікавлюся яким-небудь взуттям, щось шепнула своїй колежанці й тихенько ушилася. А я тільки й хотів запитати: «А чьо там у хахлов-та?»

На завершення хотів би сказати кілька слів про виставку. Заслуга в тому, що Україна була представлена на ній, належить зовсім не нашій державі. Кошти зібрали місцеві патріоти і меценати, серед яких треба виділити Тараса Якубовського та отця Ярослава. Організатори забезпечили постійні акції, які збирали хоч і небагато слухачів, але в порівнянні з іншими павільйонами можна сказати, що життя тут буяло. Поруч була ятка Португалії, де панував просто мертвий штиль. Іспанці у перший день влаштували якийсь рух, виставивши вино, а потім теж поринули у свої теплі сни.

Найбільші тлуми народу, звичайно, збирали чеські видавці. Особливістю цієї, як і багатьох зарубіжних виставок, є те, що дуже багато книжок продавалося з великими знижками. При чому книги із позначкою «sleva» («знижка») увесь час поповнювалися, тож покупці довкола таких яток кружляли, як бджоли. А ще цікаво, що тут було кілька відділів із букіністичними книгами, що на наших виставках взагалі ніколи не практикується.

Беручи до уваги, який інтерес викликає Україна у зв'язку з російською агресією, український павільйон відгравав важливу пропагандистську роль. Адже підходило до нас і чимало чехів, які купували українські книжки, переважно альбоми, але траплялися й такі, що вивчали українську мову. Однак наше славетне Міністерство культури, як і у випадку з Венеційським бієнале, ушилося в тінь і вдало, що нічого культурнішого у світі, окрім АТО, не відбувається. Я розумію, у нас стан війни. Але Азербайджан теж перебуває у такому самому стані, однак його павільйони є на всіх поважних книжкових ярмарках.