На непідготовленого українського туриста Рига справляє дивне враження. Опинившись в цьому російськомовному Євросоюзі, починаєш розуміти, як могла б виглядати Україна, якби вона повторила шлях балтійських країн, а не витрачала би час на кучмівську «багатовекторність». За межами історичного та туристичного центру Рига виглядає цілком заурядно, як околиця будь-якого українського обласного центру.

Про шенгенську зону нагадують лише цінники в євро та автомобільні номери. Хоча не тільки це - на вулицях помітно чистіше. Можливо, саме ця риса привертає до Латвії російських та українських мігрантів, які з радістю перебираються до «російської Європи» на ПМЖ.

«Русскій мір», зрозуміло є живильним середовищем для російської пропаганди. У Латвії досить активно діють проросійські екстремістські організації. Наприклад, націонал-більшовицька партія Едуарда Лимонова має в Латвії одну зі своїх найбільших організацій. У 1990-х роках латиська НБП була досить грізною силою. Популярна рок-група «Виселица» що складалася з лимонівців Даугавпілса, вигадала на радість місцевій публіці пісню «Російські окупанти», в якій зверталася до латишів - «ваш язык учить не будем, лучше вы учите русский». Сьогодні можна констатувати, що латиші зрештою підкорилися цій вимозі.

Дивно, наскільки добре насправді працює російська пропаганда. Здавалося б, ми знаємо про неї все. Ми звикли скептично ставиться до будь-якої інформації, яка виходить з Росії. І тим не менше, пропаганда все одно діє. Часом, зовсім непомітно проникаючи в щілини свідомості, просочуючись крізь всі критичні фільтри.

До того, як я вперше потрапив до Латвії, мені здавалося, що в цій країні жорстко обмежена в правах російська меншина. Всі ці історії про сірі паспорти та «негромадян» так багато піднімаалась в пресі, що, здавалося, в Латвії немає більш важливих проблем. Латишів так часто називали «фашистами» на державних російських телеканалах, що було ясно - в Латвії виразно живуть хороші люди, які не хочуть танцювати під кремлівську дудку. В Україні через постійні негативні російські репортажі про Прибалтику навіть склався певний культ Латвії. Мовляв, дивіться, які молодці, так ефективно усунули з виборчого процесу радянське населення, пішли правильним шляхом, не стали тупцювати на місці, як ми.

У реальності справи, звичайно ж, йдуть зовсім інакше. Українському гостю, що вперше потрапила на вулиці Риги, Латвія здається тотально російською. Навіть більшою мірою російською, ніж Україна. Російськомовних в Латвії близько 40% і цей факт неможливо ігнорувати. Латишам доводиться пристосовуватися до реальності, тому російська мова в Латвії не тільки ніяк не витісняється з ужитку, але навпаки - є фактично другою державною, хоч і не має такого статусу. Всупереч широко розтиражованим кремлівським міфам, російську мову навіть вивчають навіть молоді латиші, що народилися вже після відновлення незалежності в 1991 році. Вона необхідна для роботи практично в будь-якій сфері, особливо там, де доводиться боротися за клієнта. Російською говорять практично всі, за винятком хіба що сільських жителів.

Без будь-яких обмежень працюють в Латвії та російські телеканали, тому залишається тільки здогадуватися, що знають латиші про війну в Донбасі. Подібно до того, як ми, не маючи можливості читати латиську пресу, черпали відомості про життя в Латвії з російськомовних ЗМІ, так і латиші сьогодні отримують новини про події в Україні переважно з Росії. Російське ТБ в Латвії дивляться. Грає фактор маленького внутрішнього ринку. У маленькій державі, де всього-то живе близько 2 млн осіб, виробляти місцевий телепродукт латиською мовою, звичайно, не вигідно. Тому в Латвії практично не знімають фільми, серіали і телешоу, що вимагають великих витрат, а дивляться російські. З російських фільмів та мультфільмів латиські діти вчаться розуміти російську мову.

Значна частина російськомовного населення в такій атмосфері принципово не йде на інтеграцію, і продовжує жити своєрідною, напівізольованому громадою. Однак, ситуація в Латвії при всіх перерахованих негативних факторах все ж анітрохи не нагадує передвоєнну ситуацію в Донбасі. Росіяни в Латвії поводяться все ж не в приклад скромніше за українських «соотєчєствєнніков». Відіграє велику роль економічний чинник. Все-таки можливість вільно пересуватися по шенгенській зоні, відсутність корупції і відносно високий рівень життя спонукають російських цінувати те, що у них є. На відміну від жителів депресивних шахтарських селищ, жителям Латвії є що втрачати.

У маленькій прибалтійській країні практично кожен гопник може дозволити купити заповітну десятирічну BMW, вартість якої складає всього близько 1000 євро. Коли є така можливість, мимоволі задумаєшся - а чи потрібен той сепаратизм? В Україні у люмпенів такої можливості не було. Може бути тут і криється загадка того, чому в Донбасі все трапилося саме так?