Історія з двома полоненими російськими розвідниками ще довго не закінчиться. Їх затримання на Донбасі слід віднести до серйозного успіху нашої контррозвідки.

Можна скільки завгодно говорити про наявність російських військ на нашій території, показувати зразки захопленої зброї, дивитися кадри супутникових зйомок перетину кордону технікою й особовим складом з Ростовської області Росії, але всього цього мало. От коли затримані розвідники говорять, що вони кадрові військові, виникає абсолютно інша, в першу чергу дипломатична реальність. За нею пропагандистська, внутри- й зовнішньополітична.

Про те, що потрібні докази російської агресії у вигляді затриманих військових сусідньої армії, писалося досить давно. І такі затримані були. Пригадаймо випадок з десантниками, які за московською версією заблукали в глибині української території. Тоді їх тихо й без особливого пропагандистського пилу відправили назад на батьківщину. З яких причин це було зроблено у вигляді дарунку, зараз обговорювати сенсу немає. Важливо інше. Той випадок не був повною мірою використаний як у дипломатичній площині, так і в пропагандистській. І це очевидна українська втрата.

Росія веде проти України війну, і цей факт вимагає постійного підтвердження. Затриманням кадрових російських військових. Нехай потім у Москві від них відмовляються, називаючи зрадниками й вимагаючи, як за часів вождя всіх народів, живими в полон не задаватися. Усередині російської армії це викличе цілком природне незадоволення й не сприятиме підйому морального духу. Ось чому такі операції наші спецслужби мають проводити постійно. Нехай дедалі більша кількість людей у Росії знає, як їхня батьківщина відмовляється від своїх синів заради пропагандистських цілей. І в що ставиться життя та здоров'я російських кадрових розвідників, мабуть еліти армії. Про неелітні підрозділи годі й казати.

Є й ще один чинник. Звернемо увагу на збіг у часі затримання двох розвідників і відмови Москви від проекту Новоросії. Обгрунтування відмови вельми характерне. Наші спецслужби провели низку операцій і затримали очільників майбутніх Харківської, Бессарабської й Дніпропетровської народних республік. Абсолютно очевидно, що сепаратистське підпілля й російська агентура на територіях згаданих областей з'явилися не в лютому 2014 року, а набагато раніше. Як писали ЗМІ сепаратистів, було затримано понад 40 осіб, і ця цифра не повною мірою відображає розмах підривної діяльності, яку готували сепаратисти й агенти Москви. Керівництво запланованих так званих народних республік було знешкоджуване, весь проект зазнав краху.

Зрив планів противника з підривання внутрішньої стабільності України свідчить, що контррозвідка СБУ й відповідні структури МВС достатньо успішно протистоять досвідченим російським спецслужбам. А ще навесні минулого року в цих відомствах панувала повний безлад, що загрожував колапсом. Про це відносно мало пишуть у нас, і тим паче ніколи в Москві ніхто не зізнається, що їхні хвалені диверсанти й агенти не можуть досягти поставлених цілей. Хіба що ось у такий спосіб відмовляються від своїх планів, і це тут-таки видають за певну поступку Заходу в українському конфлікті.

Завдяки мужності й професіоналізму наших спецслужб російські розвідники затримані, й тепер виникає цілком природне питання, як цим скористатися. Тут не все просто, й проблем досить багато.

З одного боку, російське міністерство оборони від своїх відмовилося. У рядового й сержантського складу бригади в Тольятті, в якій служили двоє затриманих на Донбасі, відібрали мобільні телефони й заборонили спілкуватися з будь-ким до кінця літа. Російським військовим в Україні терміново видають документи ЛНР і ДНР, щоб не повторювався казус із затриманими розвідниками. Хоча це навряд чи допоможе.

З другого боку, російський МЗС дуже хотів направити до затриманих розвідників консула. Начебто цілком законне бажання, але чому тоді до незаконно затриманих російською владою українських громадян уже кілька місяців не пускають наших дипломатів. Має бути взаємність. Цілком можна було вимагати, щоб дипломати Росії прийшли до своїх, а українські - до своїх. Поки такого немає. Їхнього консула до розвідників допустили, нашого - ні.

Навіть якщо й були якісь дипломатичні міркування для таких дій з українського боку, вони не можуть переважити турботу про наших громадян, незаконно утримуваних у російських в'язницях. Якщо не пускають нас, то й ми цілком можемо діяти аналогічно. Авторитарний російський режим міжнародних норм не визнає й розуміє лише мову сили та примусу. Через скандал і потрапляння в дуже неприємне становище в Москві спробували в питанні консульського захисту відіграти хоч що-небудь. На жаль, у Києві, схоже, на це повелися й не добилися аналогічного для наших громадян.

Російський публіцист Станіслав Бєлковський в ефірі телеканалу «Дощ» зауважив, що Путін не має чіткої стратегії щодо України. Є лише ефемерна мета не допустити європейської та євроатлантичної інтеграції України. Очевидно, що відсутність чіткої й вивіреної стратегії призводить до рефлекторних дій за ситуацією. Як наслідок не прораховуються навіть очевидні результати, зокрема затримання на українській території кадрових російських військових.

З другого боку, українська криза, і про це багато хто попереджав, починає дестабілізувати внутрішнє становище в Росії.

Пригадаймо, скільки злої іронії пролунало в Москві з приводу будівництва загороджувальної стіни на українському боці кордону. Тут же до цього підключилися й колишні регіонали з «Опозиційного блоку». Розповідали, що така стіна ні від чого не захищає і не є перешкодою.

А тепер у Ростовській області вздовж російсько-українського кордону встановлено понад 40 кілометрів загород і прокопано близько ста кілометрів ровів. Про це повідомляє регіональне прикордонне управління ФСБ Росії. Офіційній «Российской газете» в прикордонному управлінні заявили, що «інженерне зміцнення державного кордону проводиться для забезпечення стабільності Донського краю, а також припинення незаконного обігу зброї». Останнє звучить настільки цинічно, що виглядає анекдотом зважаючи на те, скільки зброї браві російські прикордонники пропускають до України.

Слід було чекати, що рано чи пізно ця зброя почне зворотну подорож до Росії. Тому намагаються герметично закрити кордон. Як пише «Российская газета», «з незаконного обігу вилучено понад 40 одиниць вогнепальної зброї, близько шести тисяч боєприпасів, понад 200 гранат, 100 снарядів і понад 30 мін. Затримано понад 130 порушників режиму кордону й близько 300 порушників прикордонного режиму».

Довжина українсько-російського кордону в Ростовській області близько 660 кілометрів, з них понад 400 кілометрів становить сухопутна ділянка. Отже, попереду ще багато роботи.

Незважаючи на очевидні негативні наслідки, російська агресія проти України триватиме. Отже, нашим спецслужбам слід готуватися до нових операцій із затримання на українській території кадрових російських військових. Байдуже, що Москва потім від них відмовиться.

Світ повірить нам. І це найголовніше.