30 травня 1872 року народилася Костянтина Малицька (літературні псевдоніми: Віра Лебедова, Чайка Дністрова) батько - о. Іван, священик, мати - Олена Гетьманчук. Закінчила дівчина Львівську учительську семінарію, працювала у школах Галичини та Буковини; писала твори для дітей.

У 1904 року, вчителюючи на Буковині, душа Костянтини виспівала вірш «Чом, чом, земле моя», музичні крила твору дав Денис Січинський. З цією піснею її учні ставали січовими стрільцями.

Для усусів Костянтина Малицька написала «Повставали козаченьки», яку вояки виконували на давній козацький мотив (Тарас Компанійченко і «Хорея козацька»). Тоді ж пролунало:

Не миритись, милі браття,
А боротись нині нам.
Бо шаліє кат завзятий,
Смерть голосить козакам.

Саме за українство 1915 року її арештували «московські брати» і після трьох місяців допитів вислали до Сибіру: «українізуй там ведмедів, якщо виживеш!». Вижила й почала українізовувати Сибір, заснувала 16 українських шкіл.

«...Серед політичного заколоту годі було дожидати, поки уряд подбає за українську школу, - постановлено заснувати її власними фондами. З поміччю прийшла жертвеність ідейного, патріотичного подружжя Михайла і Катерини Антонових, колишніх політичних засланців, що на ту ціль віддали свою хату на передмісті Миколаївки, взяли на себе паливо, світло та прохарчування учительки. І так постала в Красноярську перша українська народна школа ім. Котляревського, а я була першою в ній учителькою», - написала К. Малицька, згадуючи забуте Богом і людьми сибірське поселення Пінчуга Єнісейської губернії.

Після п'ятирічного перебування в Сибіру Костянтина Іванівна повернулася до Львова, продовжила учителювання в школі імені Тараса Шевченка. Знову очікування свіжонадрукованих поезій, оповідань і сценаріїв... І так 75 років.

День 17-го березня 1947 р. був останнім для 74-річної Костянтини Малицької, української письменниці, вчительки, авторки тексту пісні «Чом, чом, чом, земле моя...»