В той час, коли увага України прикута до Зони АТО, інша, вже звична, небезпечна Зона країни, а саме Чорнобильська, фактично випадає з поля зору суспільства. І це приводить до дуже неприємних наслідків. Зокрема, із-за провального керування Зоною (чи відсутності такого) недавній лісовій пожежі в десятці кілометрів від ЧАЕС дали розгорітись до серйозного масштабу, а потім дали розростись загальнонаціональній "радіаційній" паніці, для якої не було жодних підстав.

За такого ставлення до Чорнобильської зони можна очікувати нових проблем від неї. Найочевидніші з них - це величезні репутаційні втрати для країни. Адже всього за десять місяців, у квітні наступного року, буде відзначатись 30-річчя Чорнобильскої аварії, в Зону поїдуть поважні міжнародні делегацій, сотні журналістів, науковців і десятки тисяч простих відвідувачів з усього світу... Як їх там приймуть? Чи достатній рівень компетенції, професіоналізму та державницької мотивації тих, хто безпосередньо організовуватиме їх перебування у Зоні? Чи мають вони уявлення про світові стандарти таких відвідин?

Ні, недостатній. Ні, не мають. І тому майже напевне приймуть гостей Чорнобиля і України так, що всім нам буде соромно. Про це переконливо свідчить нове призначення у Чорнобильській зоні.

Є в ній держпідприємство "ЦОТІЗ" - Центр організаційного, технічного та інформаційного забезпечення. Першочерговим завданням цієї структури є інформування відвідувачів Зони про Чорнобильську аварію, про комплекс складних заходів з ліквідації її наслідків, про сучасний радіаційний та екологічний стан Зони, про її перспективи. Тобто директор має тямити в цих питаннях, аби належно організувати процес, відповідно його забезпечити методично та, страшно вимовити, науково.

Так от, директором ЦОТІЗу призначений... Сергій Пашкевич, керуючий комерційним підприємством "Ректан" в м. Чорнобиль. Фірми, що робить бізнес на поселенні відвідувачів Зони в готелі та на їх харчуванні в барі «Десятка», який колись був державною їдальнею №10. У місті ще залишаються аналогічні держзаклади, прибуток від яких іде до бюджету. Втім, під час відвідання Чорнобиля голова профільного комітету Верховної Ради, народний депутат Томенко користувався послугами саме комерційного "Ректану".

Потік відвідувачів Зони чималий, щорічно він уже складає десятки тисяч. Давайте вгадаємо, куди направлятиме цей чималий потік новий директор ЦОТІЗу і колишній менеджер "Ректану"? Діятиме він в інтересах нового держзакладу, яким він керує, - чи в інтересах "рідної" комерційної фірми, яка продовжує працювати?

Конфлікт інтересів очевидний. Корупційні ризики високоімовірні. Компетентність у виконанні першочергової мети ЦОТІЗу - інформування про Чорнобиль - відсутня. Дивне призначення на посаду, ефективність роботи на якій вже ближчим часом буде видимою та знаною в усьому світі через ВІПів, журналістів та простих відвідувачів зони. Саме за мірою цієї прогнозованої (не)ефективності будуть оцінювати зокрема ті зміни, які відбуваються в Україні! Або ж не відбуваються, якщо судити за "наказним", непрозорим, безконкурсним характером останніх важливих призначень в Зоні.

В тій самій Чорнобильській Зоні, яка, як сказав на Парламенських слуханнях у квітні цього року Микола Томенко, голова Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, має стати "місцем інновацій, куди не соромно поїхати". В тій самій Чорнобильській Зоні, яка, за його ж висловом, має з 2016-го року стати "не соромом, а гордістю України".

Що ж, до 2016-го року чекати залишилось недовго. Але можна впевнено сказати, що тим шляхом, яким зараз рухається Чорнобильська зона, до гордості за неї (і за країну) не дійти ніколи. То що, невже нам так і залишається один сором?