Із чим асоціюють Україну в ЄС після Революції гідності та війни з Росією? Чому хочуть і не хочуть бачити нас у Євросоюзі? Про це було сказано-пересказано за останній рік масу разів. Сказано, базуючись, в основному, на наших внутрішніх відчуттях та – будемо відвертими – бажанні видати бажане за дійсне. А наші внутрішні відчуття підказували нам такі речі:

– Євромайдан повинен був стати поворотним моментом у сприйнятті України в Європі;

– після агресії Росії в Європі по-спражньому зрозуміли те, що колись влучно написали Кучмі: Україна – не Росія;

– європейці не могли не помітити й не оцінити відчайдушну боротьбу українців за європейські цінності на фоні повального вірусу євроскептицизму в самому ЄС.

В якийсь момент ми вирішили зрозуміти, наскільки наші відчуття збігаються з реальністю, довірившись у цій справі цифрам. А саме – замовили соціологічне опитування компанії TNS в шести найбільших країнах ЄС – Німеччині, Франції, Італії, Іспанії, Польщі та Великобританії (результати опитування дивіться, будь ласка, на сайті Інституту). Не просто заради спортивного інтересу. Але й заради того, що настрої громадської думки у цивілізованих країнах світу дуже часто конвертуються у політичні рішення. А політичні рішення – у підтримку України чи її відсутність. Крім того, корисно було дізнатись, чого бракує європейцям у їхніх знаннях про Україну, і що можна виправити більш-менш швидкими темпами.

Зустріч із реальністю відбулась, як тільки надійшли результати. І була не з найбільш приємних, скажу чесно. Хоча й позитивні зрушення теж є. Загалом, ключові висновки можна звести приблизно так:

– Три головні асоціації з Україною: «війна», «Росія», «бідність». Чесно кажучи, війна не стала сюрпризом, але замість бідності я особисто очікувала побачити корупцію. Здивувало також, що із Помаранчевою революцією Україну асоціюють більше, ніж із Євромайданом. Неприємно це писати, але боюся, що останній може багатьма сприйматись як частина війни.

– Найбільш позитивні асоціації з Україною – досить нейтральні, на кшталт «Київ», «країна», «футбольна команда» чи «Східна Європа». Є відчуття, що останній рік змінив не так багато в нашому сприйнятті, як нам хотілося б.

– Попри аресивну дезінформаційну кампанію Росії у Європі, асоціація України з фашизмом практично відсутня – її мають... аж 23 респонденти. І мешкають вони, до слова, в Італії та Іспанії.

– Найбільшими перешкодами для членства в ЄС європейці вважають корупцію, олігархів та бідність. Речі певним чином взаємопов'язані. Але найцікавіше, що приблизно те ж саме відчувають й самі українці. Так що тут ми тут точно на одній хвилі зі громадянами ЄС.

– Тільки 1% вважає, що Україна взагалі не має права претендувати на членство в Євросоюзі. І тільки 0,25% – що війна із Росією є причиною для відмови Україні в членстві.

– Ті європейці, які думають, що Україна має бути в ЄС, роблять це тому, що, по-перше, вважають Україну частиною Європи, по-друге, переконані, що членство в ЄС може стати способом захисту України від подальших зазіхань Росії, по-третє, вважають, що Україна має такі ж права на членство, як інші держави.

– 15% (мало це чи багато – не знаю) європейців гадає, що українці відстоюють європейські цінності. І тут ще багато кому в самій Україні треба зрозуміти: прапор Європейського Союзу на адміністративних будівлях чи на площах міст – це не доказ відданості європейським цінностям, це лише загроза дискредитувати ЄС, якщо немає політичної волі їх дотримуватись. Тому було б краще ці прапори поки зняти взагалі і не підривати європейську ідею в її зародку.

– Найбільш скептичні до європейської перспективи України – французи, найбільш байдужі – британці. Взагалі, рівень байдужості до питання України взагалі досить високий. Але цілком можливо, що справа не в Україні, а просто в надмірному зануренні у внутрішні проблеми. Ми, українці, теж цим вічно страждаємо.

– Європейці дуже слабко асоціюють Україну із конкретними постатями. А якщо й асоціюють, то за інерцією з Віталієм Кличком (як спортсменом, а не мером Києва, очевидно), футболістом Андрієм Шевченком, Юлією Тимошенко. Із нових асоціацій – президент Порошенко.

У цілому, схоже на те, що Україна у сприйнятті європейців з'явилася на географічній карті Європі. Але її ще потрібно закріпити на політичній карті. Переважно відсутня вона на культурній карті. І її дуже мало на карті ментальній. А якщо й присутня, то у ролі жертви війни та прохача. А жертвам і прохачам, як ми пам'ятаємо, співчувають, але їх необов'язково поважають.