Восьме засідання Національної ради реформ, що відбулося у вівторок 23 червня, було присвячене здебільшого децентралізації. У вступному слові на камери Президент зазначив, що це одна з основних реформ, яка робиться за польською моделлю трирівневого розмежування повноважень [від себе зазначу, польська модель визнана однією з найкращих в Європі]. На базовому рівні є громади, що будуються на принципом добровільного об'єднання сіл, які отримують значну частину податкових надходжень до своїх бюджетів (цього року за рахунок перерозподілу податків місцеві бюджети зросли на 36%, що значно збільшило спроможність громад щось робити для себе). Значна кількість повноважень у сфері соціально-економічного розвитку йде на місця, і це призведе до конкуренції за інвестора, зазначив Президент. Також на місцевому рівні буде вирішуватися, які свята святкувати та кому пам'ятники встановлювати, підкреслив він, але не буде жодної федералізації: питання оборони, безпеки, зовнішніх стосунків залишаються у виключній компетенції центру.

Прем'єр-міністр додав, що Мінюст передає на місця реєстраторські функції та адміністративні послуги, і доходи від того також ідуть до місцевих бюджетів. Але якщо не встигнемо змінити Конституцію щодо передачі повноважень до місцевих виборів, то новообрані органи місцевого самоврядування будуть працювати зі старими повноваженнями, тому за певний час доречно буде провести нові вибори, сказав він.

Голова Парламенту у своєму виступі згадав про реалізацію принципів Європейської хартії місцевого самоврядування: повсюдність, субсидіарність (цей принцип означає максимальні повноваження на базовому рівні, а нагору передаються лише ті повноваження, що громада не здатна реалізувати), фінансова самодостатність (тобто право на податки). Але залишаються префекти як орган державного контролю за рішеннями місцевого самоврядування та координації. Перехідний період триватиме щонайменше 2 роки, за цей час потрібно прийняти більше 500 законодавчих актів, щоб привести весь корпус законодавства у відповідність з кардинальними змінами. А через ці 2 роки доречно провести нові вибори. (Загалом дуже рекомендую детальну статтю Володимира Гройсмана на «Українській Правді» про децентралізацію, посилання у першому коментарі.)

Коли камери та журналісти пішли, виявилося, що не всі в захваті від реформи та способу її проведення. Говорилося і про ризики невміння місцевих громад керувати бюджетами (вони ж ніколи цього не робили і ніколи не вчилися), і про необхідність спочатку підсилити громади будівництвом доріг та оптимізувати місцеві активи (лікарні, школи тощо), а потім вже навішувати їх на місцеві органи самоврядування. У багатьох виступах звучала думка про повністю провалену комунікацію як із широкими верствами суспільства, так і з головами і депутатами сільських рад, які не розуміють своїх можливостей та відповідальності. Найбільшій критиці було піддано закритість конституційного процесу: парламентські фракції не розуміють, який саме текст передано для висновку Венеціанській комісії.

Одначе значна кількість кроків у напрямку реформи децентралізації вже зроблена, зазначив у своєму виступі віце-прем'єр, міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Геннадій Зубко. Система моніторингу реформ показує виконання завдань у цій сфері за півроку на рівні 46%. Важливою частиною реформи, підкреслив він, є Державний фонд регіонального розвитку, з якого регіони можуть отримати кошти на проекти (у 2015 році сумарно 3 млрд. гривень). Проекти будуть у відкритому доступі та відбиратимуться регіональними комісіями у режимі онлайн трансляції. Міністр розповів про умови отримання фінансування та показав карту, де різні регіони були позначені відповідно до рівня готовності отримати гроші (лідери - Рівненська, Чернігівська, Херсонська та Донецька області). Далі він показав на прикладі Рівненської області, як це все реалізується та втілюється у побудову нових і реконструкцію старих шкіл, лікарень тощо. Окрема увага, сказав Зубко, потрібна до двох ключових питань: розробка стандартів надання освітніх, медичних та інших послуг, управління якими передається на місця, а також публічна комунікація. Вона піде через обласні телерадіокомпанії, комунальні радіостанції, місцеву пресу та зовнішню рекламу. Це все має організувати Міністерство інформполітики.

Друга частина засідання Національної ради реформ була досить гаряча. Борис Ложкін, який зазвичай мовчить й усміхається, виступив із жорсткою критикою парламенту та уряду за зволікання з реформами (його презентацію, так само як й інші документи Національної ради реформ, можна побачити на сайті reforms.in.ua, і я вам раджу набути звичку періодично туди ходити, бо там багато цікавого). Стисло, ситуація виглядає таким чином: з Коаліційної угоди виконано лише 39% того, що мало бути виконано до кінця травня. З плану на 2015 рік виконано лише 11%, а вже минуло півроку. 85% заходів, що припадають на цей рік, заплановано на кінець року, і це створює жорсткі ризики невиконання. Ситуація трохи краща у реформах сільського господарства, інфраструктури, децентралізації, але досить проблематична у решті сфер. Парламент прийняв лише 34% запропонованих Урядом законопроектів, а 19% взагалі зняв з розгляду [від себе додам, це повний розрив між Парламентом та призначеним ним Урядом, це фактична недієздатність коаліції].

Глава адміністрації назвав причини відставання: відсутність в Уряді координатора реформ, недостатня співпраця Парламенту з Урядом, надмірна політизованість та відкладання непопулярних рішень, формальний та недостатній характер комунікації із суспільством. Внаслідок цього втрачається довіра до реформ та можливість їх реалізувати, зубожіє населення, втрачається економічна конкурентоздатність, а значить, що далі, то ще більше буде треба зусиль і політичної волі для проведення реформ.

Простою мовою, все загальмувало.

Для виправлення ситуації Ложкін запропонував призначити як в Уряді, так і в Парламенті відповідального за впровадження реформ, зокрема, за виконання Коаліційної угоди. Міністри мусять особисто супроводжувати свої законопроекти при розгляді їх у Верховній Раді. Одночасно з законопроектами потрібно, не гаючи часу, розробляти відповідні підзаконні акти, супроводжувати їх впровадження та моніторити результат. Підвищити роль голів парламентських комітетів, закріпивши їх персонально за окремими напрямками Коаліційної угоди [від себе додам: ми знаємо, що ряд голів комітетів, призначених за певні політичні заслуги, а не задля роботи, взагалі не працює, а це важливий внутрішній механізм парламентських процедур, що критично впливає на їхній темп]. Відновити ключову роль Ради коаліції, запрошуючи міністрів для звіту раз на два тижні. А також суттєво посилити комунікацію реформ до суспільства [від себе додам, що я не розумію, хто це буде робити, бо порівняно невеликі спроможності міністерств вже вичерпано, я це знаю з розмов з багатьма урядовцями; ну а Мінінформполітики цю гігантську роботу не потягне].

Скориставшись загальною розгубленістю, я негайно додав ще одну пропозицію: суттєво оновити нормативну базу Уряду (закон про Кабінет міністрів, закон про центральні органи виконавчої влади, регламент Кабінету міністрів). Про це писатиму окремо, бо вважаю ключовою точкою. На жаль, моя пропозиція не була зафіксована, бо потонула в емоціях учасників зібрання.

Не буду переказувати тривалу та безплідну дискусію щодо того, хто винний і що робити. Керівники парламентських фракцій звинувачували в усьому урядовців, урядовці - парламентарів. Критикувалися окремі міністри, які не співпрацюють з парламентом і не викликають довіри у народних депутатів, не проводять колегій. Жорстко критикувався секретаріат Кабміну, що гальмує всі процеси.

Критикувалися політичні партії, що не несуть жодної відповідальності за призначених ними міністрів. Але до конструктивних рішень так і не дійшло. Популізм (навіть за відсутності телекамер), надмірне бажання набрати політичні бали, переведення стрілок, проста некомпетентність - все це не хочеться переказувати.

Зупинюся лише на одному цікавому та виваженому виступі. Економічний радник Президента Олександр Пасхавер зазначив, що наші проблеми з реформами лише починаються, бо реформи - це заміна інституцій, а не просто закони. Реформи доручено робити нинішній бюрократії, що суперечить її інтересам, тож саботаж наростатиме. Команда реформ має бути окремою, сказав він, і використовувати бюрократів лише як експертів, а не виконавців. [Від себе додам: ми з колегами ще у жовтні минулого року писали про необхідність розмежувати операційну та реформаторську діяльність, багато разів говорили про потребу мати віце-прем'єра з реформ.]

Отже, маємо системну політичну проблему з парламентською коаліцією: вона тримається як примотана старим скотчем (хотів використати сталий вислів «тримається на чесному слові», але якраз чесного слова там і нема). Не набирається проста більшість на найбільш необхідні реформи, і тим більше слабо віриться у конституційну більшість 300 голосів для конче необхідної судової реформи (без правосуддя в країні не буде нічого), для вищезгаданої децентралізації, для зняття недоторканості з депутатів і суддів заради перемоги справедливості щодо злочинців.

Президент нарешті озвучив ідею технократичного уряду, на якій ми наполягали ще у жовтні минулого року. Але вочевидь парламентська коаліція до того не готова: не готова прибрати міністрів-політиків на чолі з прем'єром, не готова призначити професіоналів та співпрацювати з ними, забувши про лівий і правий популізм та про власні і спонсорські кишенькові інтереси. Та й сам Президент постійно викликає роздратування громадян своїми кадровими рішеннями, хоча сміливе призначення по квоті БПП міністрів-професіоналів довело свою високу ефективність.

Отже, реформи загальмували, і це не ‪#‎зрада‬ окремих політиків чи урядовців, а системна неспроможність, передбачена ще минулого року. Декілька місяців витрачено на спробу масованим припливом нових урядовців та волонтерів досягти переламного успіху.

Отримано величезну кількість тактичних перемог, і слава всім тим, хто до цього доклав зусиль. Але стратегічно система підтвердила свою нездатність до змін, і ми це все детальніше аналізуватимемо найближчим часом.

Чекаємо наступної серії. Тимчасом аналізуємо сценарний простір на другу половину року, це стане основою для розуміння стратегії дій громадянського суспільства в умовах гальмування модернізації країни.