Серед моїх знайомих є люди, про яких хочеться розповідати, яких варто ставити за приклад. Сьогодні я хочу розказати про незвичну подружню пару з Ужгорода - Віктора Костіва й Віолетту Ладченко. А незвична ця пара тим, що не змінюється під дією навколишнього оточення, а сама змінює світ довкола себе.

Коли кілька місяців тому я познайомив своїх друзів з Віктором, ті потім казали: «Дуже незвичний, нетиповий бізнесмен. Навіть не лається у розмові!». У наших палестинах прийнято, що ділова людина обов'язково має мати темне минуле, кримінально-пролетарські манери й нечисту руку. Віктор ламає цей стереотип, як і багато інших. Зокрема такий, що всі українці хочуть виїхати з нашої нещасної держави й щасливо жити в країнах Європейського Союзу, де можна безпроблемно вести бізнес і взагалі самореалізуватися.

Віктор Костів й Віолетта Ладченко вчинили якраз навпаки: здобули на Заході хорошу освіту, а потім - несподівано для всіх, частково навіть для себе - повернулися в Україну. Вчилися вони в Німеччині, там же познайомилися і побралися. Народилися перші діти, на роботі окреслилися чіткіші кар'єрні перспективи, словом, життя поволі відкривало перед молодою родиною все ширші перспективи. Але в той час почало лихоманити Україною, відбулася Помаранчева революція, яку наші герої сприйняли дуже оптимістично.

І полишивши все, вирішили повертатися на Батьківщину. Аякже, тоді ж здавалося, що нарешті настала слушна пора, щоб набуті вміння й навички, здобуту освіту й бізнесові контакти присвятити розбудові власної Батьківщини! Усі ми знаємо, як бездарно українська влада змарнувала шанс, яким була Помаранчева революція. На собі це відчула й сім'я Костівих, які, повернувшись в Ужгород, розпочали тут власну справу. Україна залишалася совєтською, бюрократія - зубастою й незнищенною, всілякі служби й контролюючі органи, як серед них заведено, робили все, щоб вбити бажання людини займатися підприємництвом. Попри все, Костіви вирішили залишитися в Україні й робити все від них залежне, щоб свою Батьківщину змінити: починаючи з власної сім'ї й власного бізнесу аж до участі у Революції Гідності.

Сьогодні це родина з 5 (!) дітьми, які виконують сімейне правило крім української вільно розмовляти й німецькою мовою, кількома бізнесовими ініціативами й низкою оптимістичних планів. Костіви збудували власний просторий будинок, який, крім функції родинного гнізда, виконує ще й роль центру євроінтеграції України - кого лише й із яких країн у них не зустрінеш: тут і професори, й єпископи (до речі, це сім'я ревних християн), і бізнесмени. Це дає результати для регіону й країни в цілому: Віктор Костів привів в Україну добрий десяток інвесторів з Норвегії, Польщі, Італії, Швеції, які побудували в нас свої заводи й фабрики. І, як кажуть у подібних ситуаціях - далі буде.

Здобувши європейську освіту й прийнявши рішення, яке багатьом здавалося божевільним - повернутися в Україну, Костіви насправді таки виконують свою мрію, розбудовуючи Батьківщину. Виховують чудових дітей, чесно розвивають бізнес, не платячи хабарів і показуючи новий стандарт для наших чиновників, привозять в Україну друзів-європейців (а з ними - часто й інвестиції), проводять просвітницьку роботу серед закордонних друзів, розвіюючи російські міфи й пропаганду.

Привізши додому любов до славнозвісного німецького ordnung, де б не з'явився і за що б не взявся Віктор - скрізь навколо нього починає розростатися порядок і якість. Такі історії й приклади надихають думати, що конкретна «маленька» людина таки здатна змінювати світ, почавши з крихітної території навколо себе. Так, спочатку це невеличкі острівці, але завдяки своїй привабливості й притягальності невдовзі вони починають розростатися. Як що їх буде більше, то й уся Україна почне змінюватися - знизу і докорінно.