Кожна нація має колективні, характерні бзики. Грузини не виняток. Саакашвілі треба ставити прижиттєвий пам'ятник). Я не знаю, як він із ними справлявся.

Домовитися – не прийти. Пообіцяти – не зробити. Година спізнення? А що, ви кудись спішите? Перетнути дорогу через шість смуг - запросто. Дочекатися зеленого світла на пішохідному переході – ідіот?

Зрозуміло, що вони не роблять це від злої натури. Їм це навіть не заважає жити). Але як із такими рисами вдалося зробити такий стрибок, за такий короткий час – для мене досі загадка.

Коли питав у місцевих, вони відповідали: «Він саджав, багацько саджав». Це типу така інтерпретація «добрим словом та батогом можна добитися більше, ніж просто добрим словом».

І це, до речі, погубило Міхо. Пригадую, якраз був у Грузії, коли він запровадив обов'язково пристебнутий пасок безпеки. Я був у шоці від тої кількості прокльонів. Таке враження, що всі об'єдналися навколо священного права – робити як хочу.

Але Саакашвілі нема вже два роки. А паски безпеки досі усі справно прищепляють).