Конституція України надає кожній особі право захищати своє життя. І українці повинні мати право захищати себе зі зброєю. Втім, спеціального закону, який би регламентував таке право захисту, досі немає.

У парламенті розроблено низку проектів законів стосовно цивільного обігу зброї, що чекають свого розгляду. Попередні спроби узаконити зброю невійськового призначення не увінчалися успіхом через низку суперечностей як у проектах законів, так і у поглядах на проблему законотворців та й суспільства в цілому.

Слід зазначити, що «збройові» закони є в усіх країнах Європи, окрім України. Зокрема, обіг короткоствольної вогнепальної зброї дозволений в Естонії, Латвії, Литві, Молдові, Білорусії. І, задля спростування дискусій з приводу небезпеки такого закону в Україні, та звернувшись до світового досвіду використання цивільної вогнепальної зброї, ми побачимо тенденцію саме до зниження об'єму злочинності із застосуванням зброї.

Причина в тому, що застосовувати таку зброю для вчинення злочину безглуздо - її власник буде одразу встановлений. Та, попри встановлені заборони й кримінальну відповідальність за носіння, придбання, зберігання, передачу, збут вогнепальної зброї, боєприпасів без належного дозволу, передбачену ст. 263 КК України (позбавлення волі на строк від двох до п'яти років), злочинів цієї категорії не меншає. Більше того, фактичне знаходження України у постійному збройному конфлікті, із неконтрольованим вільним обігом вогнепальної зброї, актуалізує необхідність законодавчого вирішення легалізації обігу зброї на її території. І лакмусом гостроти цієї проблеми є й ситуація, яка виникла в місті Мукачево, де у результаті масштабного неконтрольованого застосування вогнепальної зброї громадянами відбулася перестрілка та є жертви.

Перепоною дійсного впровадження в Україні механізму цивільного використання зброї є неподолана корупція, правовий нігілізм населення та фактична відсутність не тільки злагоджених між собою у дії законів, а й той факт, що існуючі законодавчі акти також не діють.

Славнозвісний Закон України «Про міліцію», наприклад, також містить норми про право застосування вогнепальної зброї співробітниками міліції. Але ж усім відомо, як на справді ці норми «діють» - ніяк. Тому, перед співробітником міліції іноді виникає складний вибір: бути пораненим або загинути чи спробувати довести не перевищення ним владних повноважень при застосуванні зброї. Причому, звинувачення чи виправдання міліціонера залежить виключно від суб'єктивного фактору лояльності окремого керівника, окремого прокурора, окремого судді.

Тому, для реалізації впровадження законодавчої ініціативи щодо цивільного обігу зброї необхідне однозначне вирішення таких питань:

1. Впровадження протокольної системи видачі дозволів на зброю та прозорої схеми жорсткого її контролю.

2. Розробка дієвих механізмів права на застосування зброї.

3. Впровадження закону у дію, ефективний перехідний період, реальне покарання за порушення закону.

Введення цивільного обігу вогнепальної зброї дійсно необхідне. Однак, тільки перемога над корупцією, над фактичною відсутністю злагоджених між собою у дії законів, над недієвістю існуючих, дозволить впровадити такі зміни. Бо, якщо цього не досягнути, ніякий закон не врятує від ганебної практики, коли людина, що захистила себе, потім потрапляє під кримінальну відповідальність за перевищення меж самозахисту (ч. 5 ст. 36 КК України).